Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Україна — не Росія 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна — не Росія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна — не Росія" автора Леонід Данилович Кучма. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184
Перейти на сторінку:
та ледь прохідними плавнями, що споряджали запорізьким козакам і ліс, і сіно, і багато дичини та звірини. Плавні ці уявляли собою, як і тепер представляють, низину, що покрита трав’яною та деревинною рослинністю, порізану в різних напрямах річками, притоками, єриками, заливами, лиманами, заточинами, покриту безліччю великих і малих озер. Зі всіх заплав особливо відома була заплава Великий Луг, що починалася навпроти острова Хортиці і закінчувалася на відстані 100 верст, навпроти урочища Паліївщини, вище Микитиного Рогу. Для запорожця, що не знав у середовищі суворих товаришів “ні неньки рідненької, ні сестри жалібненької, ні дружини вірненької”, всю рідню складали Січ та Великий Луг: “Січ — мати, а Великий Луг — батько, от там і треба помирати”; запорожець у Великому Лузі почувався, що в безмежному морі: тут він недосяжний був “ні татарину-бусурману, ні ляху поганому”.

Наприкінці своєї течії Дніпро мав навряд чи обраховану кількість островів, покритих такою густою травою, таким непролазним комишем і такими високими деревами, що недосвідчені моряки здалеку вважали величезні дерева річки за щогли кораблів, які плавали по дніпровських водах, а всю масу островів — за один суцільний, велетенський острів».

118

У 1988 році вперше у світі була здійснена повністю автоматична посадка на зразок літакової безпосередньо з навколоземної орбіти. Почавши спуск при швидкості 28 тисяч кілометрів на годину за 22 тисячі кілометрів до точки посадки, «Буран» приземлився на аеродромі з точністю до метра, незважаючи на надзвичайно сильний вітер. Ця посадка і сьогодні залишається світовим рекордом.

119

Чи не характерно, що слідом за цим США відмовились від створення американської орбітальної станції «Фрідом»? Франція й Англія заморозили роботи над своїми човниками «Ермес» і «Хотол». Західні німці теж припинили проект свого човника. Справа просто в тім, що всі три човники розроблялися для однієї «Фрідом», точніше, до європейського модуля «Коламбус». Рахувати гроші, як з’ясувалося, багаті вміють краще бідних. Може, тому вони і багаті.

120

Улітку 1991 року в газеті «Московские новости», яка багато зробила для демократичного виховання своїх читачів, можна було прочитати наступну заяву: «Сегодня все осознают, что эпоха “великих космических свершений” закончилась вместе с породившей ее системой». Малося на увазі, отже, що польоти в космос — щось дуже погане, цілком під пару системі, що породила ГУЛАГ, колективізацію, «залізну завісу», цензуру і т. п. У цей самий час тисячі радянських громадян уперше відкрито читали книгу А. І. Солженіцина «В круге первом», у якій є епізод: у сорок шостому році ув’язнені інженери розмірковують «на шарашці», хто першим полетить на Місяць, і один з них упевнено пророкує: американці. Це писалося до пілотованих космічних польотів.

121

У 1999 році в Києві виникло Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я» на чолі з народним депутатом України Олегом Петровим, яке знайшло, на мій погляд, правильне рішення: відзначати всі пам’ятні дати радянської космонавтики 1957 — 1999 років як одночасно і українські, і російські (пам’ятаючи про те, що вони також казахські, білоруські і так далі), пропагувати досягнення радянської космонавтики, вивчати їх, збирати інформацію, спогади учасників, влаштовувати зустрічі космонавтів, розроблювачів, конструкторів і виробників ракетної техніки і космічних апаратів, готувати публікації. Коли мене попросили стати почесним президентом об’єднання, я з радістю погодився.

122

Тут не випадково написано «50-мільйонний народ», а не «40-мільйонний», що приблизно відповідало б кількості українців у тодішній УРСР. Це було б абсолютно неправильно. У цивілізованих країнах сповідається принцип: «Твоя батьківщина — це країна, де ти живеш, чиє громадянство в тебе в паспорті, її інтереси тобі ближчі за все». Цей принцип сьогодні актуальний для будь-якої багатонаціональної країни — а мононаціональних у світі вже практично не залишилося.

123

Свідчення людини, що працювала в ці роки в Росії — книга головного конструктора ракетно-космічної системи «Енергія» Бориса Івановича Губанова «Триумф и трагедия “Энергии”». Оскільки я зараз не приватна особа, мені зручніше послатися на об’єктивного свідка, ніж ділитися дуже схожими (вже повірте) спогадами самому. Всього один маленький епізод. «Наш министр [пише Б. І. Губанов, не називаючи міністра загального машинобудування СРСР Олега Миколайовича Шишкіна. — Л. К.] в конце 1990 года, при смене руководства КБ “Южное” сказал: “Да будет тебе известно, что в дальнейшем днепропетровский куст мы развивать не собираемся. Сочувствую тому руководителю, который будет свидетелем гибели этого КБ”». Мова йде, підкреслюю, про союзного, а не про російського міністра! І якщо Станіславу Миколайовичу Конюхову, генеральному конструктору — генеральному директору «Південного», не довелося бути свідком загибелі свого КБ, заслуга в цьому належить незалежній Україні.

124

Приблизно за рік до цих подій я завів спеціальну книгу для записів. Події нагромаджувалися, і я подумав, що їх варто хоча б дуже коротко фіксувати — не зберігати ж гори газет. Чомусь я не здогадався, що ці події вже незабаром вивчатимуть історики. Перегортаю записи, початі 3 червня 1989 року. Остання сторінка закінчується на даті 14 серпня 1991 року. Серед записів ледь не переважають тривожні. Перегортаю навмання.

4 червня 1989року. На перегоні Челябінськ — Уфа через витік і вибух газу згоріли два пасажирських потяги, загинули сотні людей, біля половини з них — діти, що їхали до Криму на відпочинок.

З’їзд народних депутатів освистав і заплескав академіка Сахарова.

5 череня 1989. В Узбекистані криваві сутички між узбеками і турками-месхами, убито більше ста чоловік. Рафік Нішанович Нішанов пояснив: усе відбулося через миску полуниці.

6 червня 1989. На З’їзді народних депутатів письменник Валентин Распутін («Прощание с Матерой» і ін.) загрожував іншим республікам: Росія, мовляв, вийде із складу СРСР, навіщо Росії такий баласт?

17 червня 1989. Сутички і кровопролиття в Новому Узені (Казахстан). Місцеві жителі громлять приїжджих кавказців, вимагають їхнього виселення.

6 липня 1989. Активісти «Руху» приїхали до Полтави протестувати проти святкування 280-річчя перемоги в Полтавській битві над шведами. Їх перехопила міліція.

11 липня 1989. У Вірменії вже цілий тиждень загальний страйк.

17 липня 1989. Великі страйки в Донбасі.

У Львові створений міський робочий комітет.

19 серпня 1989. 50 російськомовних підприємств Естонії страйкували 9 днів. Республіка поставлена у тяжке становище.

24 серпня 1989. Страйки в Тирасполі і Бендерах проти молдавського закону про державну мову.

26 серпня 1989. Самовільні захвати земель у Бахчисарайському районі Криму.

Уже два тижні йдуть грузино-абхазькі сутички в Сухумі.

21 вересня 1989. Брежнєва посмертно позбавили ордена «Перемоги».

1 жовтня 1989. Учасники свята української пісні у Львові побиті міліцією.

6 жовтня 1989. На Запорізькому трансформаторному освоєний

1 ... 183 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна — не Росія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна — не Росія"