Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Українець і Москвин: дві протилежності 📚 - Українською

Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українець і Москвин: дві протилежності" автора Павло Штепа. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 182 183 184 ... 249
Перейти на сторінку:
розум тоді?

За тих хаотичних часів революції, коли «земля переверталася і небо падало», збойкотовану всім світом, окружену підлими хижаками ззовні і зсередини Україну міг вивести з хаосу лише такий ґеній, як Великий Богдан. Ніхто не винить діячів УНР, Директорії та її урядів, що вони не народилися ґеніями. Але навіть за тих умов здоровий духово провід міг, якщо не опанувати цілком хаос, то принаймні не збільшувати його. А властиво ніхто інший, як Директорія та її уряди збільшували хаос. Бачачи той хаос, прем’єр Іс. Мазепа, одного разу питав другого прем’єра Б. Мартоса: «А що ж роблять міністри?». Б. Мартос лише рукою махнув, кажучи: «Ех! Які там, до чорта, міністри!». Ця більш як вимовна оцінка прем’єром своїх міністрів говорить сама за себе.

Як за УЦР так і за часів Директорії наші горе–діячі витрачали 99% свого часу на балаканину. Скликалися при кожній нагоді і без нагоди «державні наради», на яких багато говорилося і нічого не рішалося (див.: Іс. Мазепа. «Україна в огні…»). Армія ж голодувала, без чобіт, одягу танула, як сніг на сонці. Ще скорше танула кількість «діячів». Кожний з них намагався дістати якусь державну посаду …за кордоном. Звичайно, перевагу мали свої, соціялісти, хоч би й не знали жодної європейської мови чи справи, яку мали так провадити. Мільйони грошей змарнувала Директорія на численні місії за кордоном. Чимало з них не дали грошового звіту донині. Чи мало з них компрометували Україну за кордоном гірше, як вороги. Як щури з корабля, що має затонути, тікало найбільше тих, що «душу і тіло клали за Україну» в патріотичних промовах до свого «темного» народу, кидаючи його напризволяще без проводу. Одними з найперших втекли НАЙВИЩІ провідники: голова Директорії В. Винниченко і президент Республіки М. Грушевський. Втекли в найкритичніший для нації час. Лишилася горстка таких патріотів, як, напр., Ісаак Мазепа (потім він пішов разом з Армією в зимовий похід).

Не буде переборщенням сказати, що від передчасного і ганебного кінця рештків Армії і державности честь нації врятув С. Петлюра. В найкритичніші хвилини він не губив голови і вірив у справу. Та, на наше нещастя, був він зам’який на провідника, та ще в такий розбурханий до краю час, коли навіть звичайної твердости не вистачало, коли навіть жорстокість була оправдана і конечна для справи. Спираючись на Армію, яка обожнювала його і кожний його наказ виконала б, він легко міг приборкати «радянців», вичистити уряд і адмістрацію від нездар і примусити решту працювати, а не балакати. Міг легко стати диктатором, міг, якби… не висіла на його шиї, як млинарське жорно, проклята спадщина соціялізму. Соціялістичних державних зрадників не розстрілював, як, напр., О. Волоха (а про кам’янецьких і говорити нема що), але націоналіста, найздібнішого зі своїх командирів полк. П. Болбочана дозволив соціялістам розстріляти, хоч сам знав, що П. Болбочан не зробив не те що зради, але навіть злочину, що заслуговує на кару смерти. Піддався тискові соціялістів, які в кожному українському Генералі вітрили кандидата на Бонапарта.

Наші соціялісти–драгоманівці Української армії боялися далеко більше, як московської. Від першого ж дня революції вони робили все, що могли, щоб не створилася українська армія, військові з’їзди показали їм, що наш нарід думає про війну з північним братом, а не про дружбу з ним, як вони. Селянські з’їзди показали їм, що наш нарід скаменує їх, якщо вони спробують закладати їхню соціялістичну «абщіну». Вони побачили, що український нарід є ПРОТИ НИХ. Наші соціялісти цілком слушно побоювалися, що якийсь український селянський Бонапарт зробить з ними кінець. На наше нещастя, такого не знайшлося. С. Петлюра на Бонапарта ніяк не надавався, а потенціяльних бонапартів соціялісти нищили в зародку. Так сталося з П. Болбочаном і В. Оскілком.

В. Оскілко був дуже добрим організатором. Не покладаючись на бапакунів–нездар в адміністрації, він мав свій апарат постачання, і його корпус не голодував. І був заосмотрений ліпше за інші частини, але соціялісти дихали на нього вогнем, бо він не допускав їхніх агітаторів до корпусу і не вагався розстрілювати «трудящого пролетаря», коли знаходив у його кишені п’ятикутну червону чи рожеву зірку, хоч би той «просвітитель» мав 10 охоронних грамот від самого В. Винниченка. Завдяки цьому соціялісти не могли розкласти його корпус, і корпус був найбоєздатнішою, здисциплінованою, націоналістично налаштованою частиною, і останньою такою частиною (крім галицьких). Треба знищити і цю останню націоналістичну частину, бо вона стояла на дорозі соціялістів до переговорів з «радянським урядом України».

Довгі місяці соціялісти вимагали від С. Петлюри усунути В. Оскілка від команди корпусом. Не маючи ніяких конкретних звинувачень, вони шантажували С. Петлюру сфабрикованими ними чутками, що ніби В. Оскілко має намір скинути С. Петлюру і взяти його місце собі. Та С. Петлюра не піддавався, бо бачив вартість В. Оскілка як Генерала й організатора і пам’ятав, що зробив соціялістичний кандидат О. Волох з колись боєздатним корпусом П. Болбочана. Тим більше, що В. Оскілко, перемагаючи вдесятеро більші сили москвинів, наближався вже до Києва (був за 35 км).

В міжчасі почали виявлятися наслідки кам’янецької зради. Хоч завдяки енергійній акції П. Андрієвського В. Лєнінові не пощастило 22.III.1919 р. в Кам’янці, все ж відозва «Комітету Охорони Республіки» та «Універсал» О. Волоха зробили те, що планував В. Лєнін. Вояки прочитали в тих відозвах, що їх політичний провід на чолі з самим президентом М. Грушевським воює за ту саму Радянську Україну, що вже існує. І зробив з того єдино можливий логічний висновок: кинув рушницю і подався додому.

24.III.1919 поширено відозви Комітету, 5.IV почався відступ української армії, I8.IV фронт посунувся з 35 км від Києва на 200 км від Києва і був уже за 70 км від Рівного. В. Лєнін тішився: кам’янецька зрада таки помогла.

Тепер соціялісти мали вже конкретну причину усунути В. Оскілка. А щоб їхні махінації не вийшли назверх, прем’єр Б. Мартос закрив усі не соціялістичні часописи (пригадка нам на майбутнє).

Нарешті С. Петлюра піддався і усунув В. Оскілка від командування корпусом. На його місце призначив нікого іншого, лише учасника кам’янецької зради ґен. В. Желехівського. Шлях до переговорів з «Радянським Урядом України» був розчищений.

Команді Галицької армії (УГА) було ясно, що Желехівський зробить з корпусом В. Оскілка те саме, що зробив О. Волох з корпусом П. Болбочана. А потім прийде черга і на УГА, бо ж вона робила те саме, що й П. Болбочан та В. Оскілко — не допускала соціялістичної пропаганди серед стрільців УГА, отже,

1 ... 182 183 184 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українець і Москвин: дві протилежності"