Читати книгу - "Щит і меч"

старомодними? То є газові камери. До речі, ти знаєш, концерн «ІГ Фарбеніндустрі» за кожного в'язня, що працює на його підприємствах, платить службі СС по три марки, а служба СС платить «Фарбен» по триста марок за кілограм газу «циклон Б». Цей газ кидають у банках через димохід у приміщення, куди зганяють в'язнів, які підлягають знищенню. Ось де взірець істинної співдружності промисловості і нашої найвищої мети! — Удаючи, що йому набридла ця розмова, Йоганн ліниво потягнувся і сказав: — Чим більше збагачуються Круппи, Тіссени, Стіннеси, тим дужче зміцнюється нація, її економічна могутність, і коли ми даємо «Фарбен» можливість заробити, то цим ми патріотично зміцнюємо могутність рейху. Це абеткова істина.

— Ти так думаєш?

— Для тих, хто думає інакше, «Фарбен» виготовляє «циклон Б».

— Однак ти здорово насобачився мислити, як справжній наці.

— Скажімо трохи інакше: розмірковувати… — поправив Вайс.

— Отже, ти не хочеш бути зі мною відвертим?

— Виходить, що ти все це молов для того, щоб викликати мене на відверту розмову? — Вайс усміхнувся і суворо нагадав: — Затям, я набув деякого досвіду і, коли працюю з агентурою, сам засуджую деякі моменти нашої ідеології. Це допомагає, так би мовити, розслабити об'єкт, викликати його довір'я, спонукати на відвертість. Прийом грубий, елементарний, але результативний.

— То ти вважаєш мене…

— Не гарячкуй… — Йоганн поклав руку на Генріхове плече, примушуючи його знову сісти. — Я вважаю, що ти, як і я, знаєш свою справу, і, можливо, навіть краще, ніж я. Хіба я не можу висловити тобі свою щиру професійну повагу?

Генріх так довго мовчки, напружено і допитливо дивився на Вайса, що той став наче сам не свій від його жадібно шукаючого погляду. Нарешті він повільно, ніби ледве добираючи слова, сказав, так само не відводячи погляду від Вайсового лиця:

— Спочатку я думав, що ти тільки хитруєш зі мною, що ти став зовсім інший — такий, як усі тут. Але зараз я переконався в протилежному. Це ти здорово дав зрозуміти мені, яка я сволота.

— Ну що ти! Як я міг! — запротестував Йоганн.

— Одначе ти зміг, — урочисто вимовив Генріх. — Зміг, коли так іронічно сказав про професійну повагу до мене. Це було сказано іронічно, і я зрозумів, що ти не такий, як інші.

— Запевняю тебе, ти помиляєшся, — механічно сказав Йоганн.

Він був сердитий на себе. Виходить, він не зумів приховати свої думки, викрив їх коли не словами, то інтонацією. Обурений на себе, вигукнув палко:

— Ти даремно так підозріливо ставишся до мене, Генріху! Я не чекав! — Запропонував настійливо: — Прошу тебе, коли й надалі ти зможеш вважати мене своїм приятелем, візьми про мене дані в гестапо. Так будо простіше. І, крім усього іншого, це звільнить тебе від природної необхідності самому особисто перевіряти характер мого мислення.

Йоганн говорив діловим, але дружнім тоном, з повагою, доброзичливо, лагідно всміхаючись.

Однак його прохання викликало на Генріховому обличчі лише зневажливий вираз. Очі знову потьмяніли, міцно стулені губи побіліли, одна брова звелася високо вгору, як од приступу головного болю.

Йоганн зрадів з такої реакції, але він нічим не виказав своїх почуттів і, таємно втішаючись страдницькими Генріховими переживаннями, як щасливою, дорогоцінною знахідкою, вів далі тим самим улесливим, фальшиво-задушевним тоном:

— Ти повинен правильно зрозуміти мене, Генріху. Чому я так пишаюся тобою? Ти був першим справжнім наці в моєму житті, зразком для мене. Ще в Ризі ти, як справжній арієць, зумів стати вище свого батька, що дружив з професором Гольдблатом, і провчив цього єврея разом з його дочкою, одверто виказуючи їм свою зневагу. Адже я в той час вважав їх не тільки повноцінними людьми, але навіть привабливими і благородними та заздрив тобі, бо Берта мені подобалася. Ти пам'ятаєш Берту? Я тоді думав, вона красуня.

— А тепер вона здасться тобі потворною?

— Звичайно! — поспіхом згодився Йоганн. — В таборах цей матеріал має дуже непривабливий вигляд. Мабуть, там я б не впізнав її. До речі, ти знаєш, які методи помсти практикує штандартенфюрер Ліхтенбергер у ризьких концтаборах? Винного закопують у землю по саму шию, а потім заставляють в'язнів випорожнятися на його голову. — Помітивши, що Генріхове обличчя раптом зробилося сірим, додав осудливо: — Але я особисто проти таких надмірностей. Інша справа, коли в'язнів закопують там голими у сніг: спостереження над наслідками цього переохолодження стали корисними при лікуванні наших солдат, обморожених на Східному фронті. В Дахау, наприклад, гауптштурмфюрер СС доктор Рашер дуже успішно провадить досліди з переохолодженням. Нещодавно він показав, що відігрівання сильно охолоджених людей тваринним теплом можна рекомендувати тільки в тих випадках, коли в наявності не виявиться інших способів одігрівання або коли йдеться про слабкі індивідууми, які погано витримують інтенсивну подачу тепла. Як приклад, він навів досліди з переохолодженням немовлят. Виявляється, вони найкраще відігріваються біля тіла матері, якщо додати ще сулії з гарячою водою. — Запропонував люб'язно: — Я можу показати тобі копію доповідної доктора Рашера. Ти там знайдеш багато цікавого.

На сірому Генріховому обличчі очі блищали холодно й жорстоко. Стиснувши кулаки, він, весь напружившись, наблизився до Вайса, дивлячись на нього з ненавистю. Але Вайс, ніби не помічаючи цього, вів далі тим самим діловим тоном, але вже з деяким відтінком смутку:

— Ти, мабуть, знаєш, що, зважаючи на різні несподіванки війни, керівництво СС дало вказівку випробувати на в'язнях сильнодіючу отруту. На випадок, коли нам самим доведеться скористатися цими ампулами. Вельми далекоглядні заходи! Дослідами керує доктор Шуллер, а провадяться вони, як завжди, в присутності табірного керівника СС Тоберта, штурмбанфюрера СС доктора Конрада Моргена і гауптштурмфюрера СС доктора Венера. Всі вони стоять за занавіскою і через щілину спостерігають, як діють на російських військовополонених отруйні речовини — їх вводять разом із супом. Ну і, звичайно, ведуть хронометраж. — Після невеликої паузи запитав: — Ти в Освенцімі був? — І продовжував, не чекаючи відповіді: — Поки там не побудували муфельні печі для крематорію, райони навколо табору перетворилися на суцільні гниючі болота. Сморід стояв нестерпний. Трупи засипали тонким шаром землі, і тому грунт там нагадував трясовину. — Сказав усміхнувшись: — Звичайно, в таких умовах службі