Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

обл. — 17.3.1937, м. Каліш, Польща). Військовий і громадський діяч; заступник командира Ставропольського полку (1914), командир 258-го Кишинівського пішого полку російської армії, 42-го (згодом 32-го) Сумського пішого полку (за Гетьманату, Полтава, 1918), 2-ї стрілецької дивізії (поч. листопада 1918), 6-ї пішої дивізії, 8-ї Запорозької дивізії (травень 1919), командувач запасними частинами Армії УНР (із травня 1920), командир 1-ї Запорозької дивізії (жовтень 1920), Кулеметної дивізії (1920), командувач Лівої групи Армії УНР (1-ша Запорозька дивізія, 2-га Волинська дивізія, Окрема збірна козача бригада Яковлєва, всього 3000 вояків), член управи Української станиці у Каліші (від 1924); військові звання — полковник російської армії (1915), генерал-хорунжий Армії УНР (5.10.1920).

Закінчив гімназію та Чугуївське піхотне юнкерське училище (1905). Учасник українізації частин російської армії на Румунському фронті (1917). Наприкінці 1917 р. в українізованому 26-му стрілецькому корпусі сформував дивізію (5000 багнетів, 500 шабель, 20 гармат) і через Румунію, Бессарабію та Буковину вивів її до Кам’янця-Подільського (за наказом Центральної Ради її було розформовано). Учасник Першого зимового походу (5.12.1919 — 6.5.1920). Лицар ордена Залізного хреста. Наприкінці листопада 1920 р. інтерновано у польські табори — Пикуличі, Вадовиці, Щипйорно біля Каліша. Ініціатор низки культурно-освітніх заходів для старшин і козаків у таборах. Опікувався українськими військовими цвинтарями. Похований на православному цвинтарі м. Каліш. Після Другої світової війни могила знищена поляками.

БАРВІНСЬКИЙ Борис (28.10.1889, с. Грищинці Канівського пов. Київської губ., тепер Канівського р-ну Черкаської обл. — 4.1.1980, Нью-Йорк, США). Військовий і громадський діяч, учитель; сотник 1-го Українського ім. Богдана Хмельницького полку (з травня 1917, за ін. даними — з поч. 1918) та полку ім. Павла Полуботка, курінний Київського полку Вільного козацтва, помічник губернського коменданта Київщини (1918), помічник командира 3-го Січового полку (з липня 1919), начальник охорони Головного отамана Армії УНР, контрактовий старшина 15-го польського піхотного полку (від 1928), командир 30-го полку 1-ї Української дивізії УНА (1945); військові звання — поручник російської армії, підполковник Армії УНР, підполковник піхоти Війська Польського (з 1935), сотник дивізії «Галичина» (1944–1944), генерал-хорунжий Армії УНР (після Другої світової війни).

Закінчив Київську духовну семінарію (1911), 1-шу Київську школу прапорщиків, школу сотенних командирів Західного фронту. До Першої світової війни вчителював на Київщині. На фронті у складі 225-го піхотного Лівнинського полку російської армії (з 1914). Учасник українізації частин російської армії (з 1917). Учасник оборони Києва від червоного війська Михайла Муравйова (січень — лютий 1918). З вересня 1920 р. — сотник охорони Головного отамана Симона Петлюри. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш. Від 1926 р. — підполковник II відділу штабу військового міністра УНР в екзилі, відповідальний за зв’язок із підпільними організаціями Наддніпрянської України. Брав участь у боях проти совєтських військ під Бродами і Баутценом. На еміграції в США (з 1947). Похований на православному цвинтарі у Бавнд-Бруку.

ВОВК Андрій Михайлович (2.10.1882, с. Деньги Золотоніського пов. Полтавської губ. — 11.2.1969, м. Новий Ульм, Німеччина). Військовий і державний діяч, історик, редактор; підпоручник 129-го Бессарабського полку, командир пішого батальйону російської армії на Румунському фронті, член Ради 8-ї російської армії Румунського фронту, уповноважений із демобілізації 8-ї армії (березень 1918), командир Могилівської повітової сотні (березень 1918), комендант Могилів-Подільського повіту (з квітня 1918), командир повстанського загону (грудень 1918, Київ), командир Окремого корпусу залізнично-технічних військ (15.1.1919), командир 1-ї дивізії того ж корпусу (25.1.1919), командир (1.2.1919) та інспектор (2.5.1919) Окремого корпусу залізнично-технічних військ, вартовий отаман Київської групи, командир 5-ї пішої Селянської дивізії Київської групи військ УНР (28.9.1919), начальник штабу Київської групи Дієвої Армії УНР, командир 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР (20.5.1920), начальник запілля Дієвої армії УНР (19.7. — 15.8.1920), командир 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР (15.8.1920), заступник голови Орденської ради ордена Залізного хреста Армії УНР (19.10.1920), командир 1-ї Запорозької стрілецької дивізії (27.5.1921), військовий міністр уряду УНР в еміграції (14.11.1921 — 13.5.1922, 21.3.1957–1961), командир 1-ї Запорозької дивізії (13.5.1922 — 28.5.1924), редактор журналу «Табор» (1923), голова Українського воєнно-історичного товариства (1925), голова редакційної колегії журналу «За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського» (10.1.1925 — 10.1.1930), голова Товариства охорони воєнних пам’яток, член правління Української станиці в м. Каліш, член Головного управління Товариства вояків Армії УНР в українській станиці м. Каліш (1924–1940), голова Проводу української громади в Німеччині (в роки Другої світової війни), постійний член (1.7.1947) і заступник голови (9.8.1947) Вищої військової ради; військові звання — підпоручник (24.3.1906), поручник (1909), штабс-капітан (1913), капітан російської армії (1917), полковник (13.6.1920 — наказ від 3.10.1920), генерал-хорунжий (від 5.10.1920 — підстава: наказ ч. 35 по війську УНР із 5.10.1920 і наказ ч. 28 від 8.4.1921); генерал-поручник, генерал-полковник Армії УНР (рід зброї — піхота).

Народився в старокозацькій родині. Закінчив земську народну 4-класну школу (1893), міське 6-класне училище (1899). При Київському кадетському корпусі склав іспит на «вольноопределяющегося» 1-го розряду (травень 1900). Військову службу розпочав у вересні 1900 р. в 174-му пішому Роменському полку в м. Черкаси.

Чугуївське юнкерське піхотне училище закінчив 24 березня 1906 р. за першим розрядом з відзначеннями: «Мілютинського і Воєнного міністрів нагородами та з занесенням на мармурову таблицю» в чині підпоручника піхоти. Направлений до 129-го пішого Бессарабського полку у березні 1905 року.

Учасник Першої світової війни (16.7.1914 — вересень 1917). Неодноразово поранений. Учасник українізації російських частин на Румунському фронті. Делегат 2-го Всеукраїнського військового з’їзду (червень 1917). У жовтні 1917 р. приділений до генерал-квартимейстера штабу армії із завданням очистити штаб армії від більшовиків.

На посаді коменданта Могилів-Подільського повіту перешкоджав австрійській команді безконтрольно вивозити військове майно. Внаслідок конфлікту в липні 1918 р. був ув’язнений у Могилівській повітовій в’язниці. У грудні перевезений на гауптвахту в Київ, де 14 грудня сформував з ув’язнених вояків Запорозького корпусу повстанський відділ (400 чоловік), на чолі якого підняв повстання. Був одним з керівників збройної акції в центрі Києва, «чим змушено гетьмана Скоропадського зректися гетьманської влади».

Сформував український ударний батальйон (пізніше полк), з яким виступив проти більшовиків у м. Бердичеві. 8 січня 1919 р. звільнив від більшовицьких військ м. Житомир. Як вартовий отаман Київської групи оперував проти денікінців і більшовиків на південний схід від м. Умані. Як начальник штабу Київської групи Дієвої Армії УНР ліквідував «повстання отамана Волоха проти Уряду УНР, — писав він, — а тим самим урятовано Уряд УНР і