Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

великих ковтків. Після чергового сказала:

— Поясни все, що ти щойно сказав.

— Ці винищувачі вб’ють нас, — повторив Голден. — Сержантка

каже, що ви відмовляєтеся вірити, ніби кораблі ООН у вас

стрілятимуть, але я з нею згоден. Це наївно.

— Добре, а що таке МТЗ?

Голден спробував не зводити брови. Від цієї жінки він очікував

чимало чого, але точно не такої неосвіченості.

— Мережа точкового захисту. Якщо винищувачі випустять

торпеди з цієї відстані, комп’ютер-навідник МТЗ без зусиль їх

зіб’є. Тому вони почекають, поки не підлетять ближче, і тоді нас

засип лять. Мій прогноз — їм треба три дні.

— Зрозуміло. І який твій план?

Із Голдена вирвався сміх, позбавлений гумору.

— План? Мій план — померти у вибуху розпеченої плазми.

Нема буквально жодних шансів, що один швидкохідний корвет, тобто ми, зможе успішно протистояти шістьом легким есмінцям.

Навіть один із них був би геть у іншому ваговому класі, але

проти одного ще може пощастити. А проти шістьох... Шансів —

нуль. Ми загинемо.

— Я читала твоє досьє. Під час інциденту на Еросі ти

протистояв корвету ООН.

— Ага, корвету. Кораблеві нашої величини. І вони відступили, бо я погрожував неозброєному науковому кораблю, котрий вони

супроводжували. Навіть близько не схоже на те, що відбувається

зараз.

— То що робить горезвісний Джеймс Голден, коли його

приперли до стінки?

На якусь мить він замислився.

— Він зливає усе, — відповів. — Нам відомо, що відбувається.

Ми

бачимо

всю

картину.

«Мао-Квік»,

чудовиська

з протомолекули, куди вони забирають дітей... усе. Ми збираємо

всі ці дані в один файл і транслюємо на всю систему. Якщо вони

хочуть, усе ще можуть нас убити, але ми можемо перетворити це

на безглузду помсту. Так, щоб вона їм не допомогла.

— Ні, — сказала Авасарала.

— Тобто — «ні»? Схоже, ви забули, на чиєму кораблі

перебуваєте.

— Перепрошую, хіба я справила враження, ніби мені не похер, що це твій корабель? Якщо так, то я просто була чемною, —

Авасарала спопеляла його нищівним поглядом. — Я не дам тобі

пустити по пизді всю Сонячну систему лише тому, що ти клоун

з одним фокусом. У нас є важливіші справи.

Голден подумки полічив до десяти і запитав:

— То що пропонуєте?

— Відправ це двом адміралам ООН, — вона тицьнула щось на

терміналі.

Йому прийшло повідомлення про отриманий файл.

— Саузеру та Ленікі. Насамперед Саузеру. Ленікі мені не

подобається, і його не тримали в курсі, але він — непоганий

запасний план.

— Ви хочете, щоби перед тим, як мене уб’є один адмірал ООН, я відправив усю важливу інформацію іншому адміралові ООН?

Авасарала сперлася на спинку і потерла пальцями скроні.

Голден чекав.

— Я втомилася, — сказала вона за кілька секунд. — І я сумую за

чоловіком. Аж руки болять від того, що я не можу його зараз

обійняти. Ти розумієш, як це?

— Мені добре відомий цей біль.

— Тож хочу, аби ти зрозумів, що тут і зараз я сиджу

і примиряюся з думкою, що вже ніколи його не побачу. Чи моїх

онучок. Чи мою доньку. Лікарі дають мені ще не менше

тридцяти років. Достатньо, аби побачити, як підростають мої

внучки, а може, дочекатися ще й одного-двох правнучків. Але

натомість мене вб’є обісраний скиглій- імпотент адмірал Нгуєн.

Голден відчував непідйомну важкість шістьох есмінців, які

насувалися, щоб їх убити. Здавалося, ніби ззаду під ребра йому

тицьнули пістолетом. Він хотів схопити стару за плечі

й потрусити, щоб вона поквапилася.

Вона йому посміхнулася.

— Я не збираюся своїм останнім рішенням просрати все, що

зробила донині.

Голден докладав зусиль, притлумлюючи нетерпіння. Піднявся

й відчинив холодильник.

— О, тут залишився пудинг! Хочете?

— Я читала твою психологічну характеристику. Знаю про твою

наївну всрату ідею, ніби «всі мають усе знати». Але скільки

в останній війні було твоєї провини, га? Скільки всього сталося

через твої чортові піратські трансляції?

— Ніскільки, — відрубав Голден. — Відчайдушні божевільні

люди вдаються до відчайдушних божевільних кроків, коли їх

викривають. Я не збираюся приховувати їхні діяння, побоюючись їхньої реакції. Інакше це