Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

заправлятимуть усім відчайдушні психи.

Вона засміялася. Її сміх звучав на диво тепло.

— Усі, хто хоч трішки шарить, що до чого, — щонайменше

відчайдушні, а може, й божевільні на додачу. Як мінімум

з дисоціативними розладами. Подивися на це так... Ось ти

розкажеш усім, і на це справді відреагують. Може, минуть тижні, місяці чи роки, поки все владнається. Або ти розкажеш

потрібним людям, і ми владнаємо все прямо зараз.

Еймос і Пракс удвох увійшли на камбуз. Стискаючи в руках

свій великий термос, Еймос попрямував до кавоварки. Пракс

пішов за ним і взяв чашку. Авасарала зіщулила очі й сказала:

— А може, і дівчинку врятуємо.

— Мей? — одразу озвався Пракс, поставивши чашку назад

і обернувшись.

«Ой, а це був ниций удар, — подумав Голден. — Навіть як для

політикині».

— Так, Мей, — відповіла Авасарала. — Річ же у цьому, правда, Джиме? Це ж не одиночний хрестовий похід, а спроба врятувати

дів чинку від великих поганців?

— Поясніть, як... — почав Голден, але Авасарала не дала

договорити.

— ООН — це не одна особа. То навіть не одна корпорація. Це

тисячі дрібних, нікчемних фракцій, які змагаються одна

з одною. Їхня зараз на коні, але це тимчасово. Це завжди

тимчасово. Я знаю тих, хто може виступити проти Нгуєна і його

групи. Вони можуть позбавити його підтримки, забрати кораблі

чи навіть відкликати, а згодом віддати під трибунал. Але такого

не вийде вчинити, якщо тривають бойові дії проти Марса.

І якщо ти викинеш усе, що знаєш, у простір, то Марс не матиме

часу чекати й розбиратися в тонкощах, він не матиме іншого

вибору, крім як завдати попереджувальний удар по флоту

Нгуєна, Іо і тому, що залишилося від Ганімеда. Проти всього.

— Іо? — знову озвався Пракс. — Але ж Мей...

— То ви хочете, щоб я передав усю інфу вашій політичній зграї

на Землі, тоді як єдина причина цієї проблеми — саме існування

політичних зграй на Землі.

— Так, — відповіла Авасарала. — І я її єдина надія. Ти мусиш

мені довіритися.

— Не довіряю. Анітрохи. Гадаю, ви — частина проблеми.

Вважаю, сприймаєте це як політичні маневри і гру м’язами.

Переконаний, ви просто хочете бути на коні! Тож ні, я нітрохи

вам не довіряю.

— Агов, кеп? — втрутився Еймос, повільно закручуючи кришку

на термосі. — Ти нічо’ не забув?

— Що, Еймосе? Що я забув?

— Ми ж тепер голосуємо за ці всі штуки?

* * *

Вона розляглася в кріслі-колисці біля головного термінала на

командній палубі. Голден сидів на іншому боці приміщення біля

термінала зв’язку. Він щойно надіслав файл із даними

Авасарали її двом адміралам ООН. У нього свербіли руки

вкинути все у відкритий канал. Але вони виклали свої аргументи

перед екіпажем, і вона перемогла у голосуванні. Коли він

уперше запропонував голосувати, це здавалося такою чудовою

ідеєю. Після поразки у першому ж голосуванні — не дуже. За два

дні вони загинуть, тож це хоча б ніколи більше не повториться.

— Якщо нас уб’ють, а ручні адмірали Авасарали ніяк не

використають надіслані дані, це все буде дарма.

— Думаєш, вони їх закопають? — спитала Наомі.

— Не знаю, і в цьому проблема. Я не знаю, що вони зроблять.

Ми познайомилися з цією оонівською дипломаткою позавчора,

а вона вже керує кораблем.

— То відправ і ти комусь. Тому, хто промовчить, якщо треба, але заговорить, якщо виявиться, що двійко з ООН працює не на

тому боці.

— А це непогана думка.

— Може, Фредові?

— Ні, — засміявся Голден. — Фред побачить у цьому

політичний капітал. Він використає ці дані для торгу. Це має

бути людина, яка нічого не втратить і не отримає від їх

використання. Треба подумати.

Наомі встала, підійшла до нього й осідлала його коліна

обличчям до обличчя.

— І ми всі скоро загинемо. Ти геть не полегшуєш обстановку.

«Не всі».

— Наомі, клич екіпаж,