Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

тяжкі особисті випробування. Людям важко даватиметься

осмислення деяких речей. Тож я хотів би, щоб ваш голос ніс їм

розраду поруч зі мною.

— Про що ви говорите? — Анна ледве продавила слова крізь

усе більший клубок у горлі. Вона відчувала, що зараз їй

відкриють

страшенну

таємницю.

Кортес

аж

світився

непереможною впевненістю істинного вірянина.

— Ми збираємося закрити ворота, — промовив він. — І в нас є

зброя, яка, ми вважаємо, допоможе це зробити.

— Ні, — похитала головою Анна, не стільки заперечуючи

Кортесу, скільки не ймучи йому віри.

— Так. Навіть зараз, поки ми з вами розмовляємо, інженери

переобладнують

комунікаційний

лазер,

додаючи

йому

потужності, якої вистачить, щоб зруйнувати Кільце.

— Я не про це, — почала було Анна, але Кортес і далі говорив:

— Нам кінець, але ми ще здатні оборонити всіх, кого лишили

поза ду. Ми можемо покласти край найбільшій загрозі, що коли-небудь поставала перед людським родом. На вівтар покладемо

лиш одну жертву — наші надії на повернення додому. Невелика

ціна за те, щоби…

— Ні, — ще раз, із притиском повторила Анна. — Не вам

вирішувати за всіх цих людей.

«Наприклад, за мене, — подумала вона. — Ви не можете отак

просто взяти й забрати в мене дружину й дитину. Тільки тому, що ви боїтесь».

— У часи великої небезпеки й жертовності, як ці, декому

доводиться робити перший крок і приймати складні рішення.

Ешфорд цей крок зробив, і я його підтримую. Наша задача

тепер — пересвідчитися в тому, що й інші люди його розуміють

і співпрацюють. Вони мають знати, що їхня пожертва захистить

мільярди людей, що лишилися в нас позаду.

— Нам цього не відомо, — проказала Анна.

— Ця станція вже забрала сотні життів, боюся, навіть тисячі.

— Бо ми продовжуємо приймати рішення, не знаючи їхніх

наслідків. Ми гналися за Голденовим кораблем та пролетіли

в Кільце, а в його пошуках відправили на станцію солдатів.

Діємо, не маючи повної інформації, а потім сердимося, коли це

нам завдає болю.

— Воно нам не болю завдавало, а вбивало. Багато кого.

— Ми наче діти, — підвелася Анна і настановче продовжила: —

Обпікшись об гарячу плиту, вважаємо, ніби всі гарячі плити

такі, а тому їх потрібно підірвати.

— Ерос, — почав був Кортес.

— Це ми накоїли! Як і на Ганімеді, і на Фебі, й деінде! Ми це

накоїли, розумієте? І далі робимо, не замислюючись. Невже ви

думаєте, що єдино правильне рішення — знову зробити те саме?

Ви злигалися з тупими, агресивними людьми і намагаєтеся

переконати себе, ніби тупість і агресія — наш вихід. Ви ж сам

тупієте з ними! Я ніколи вам не допомагатиму. Від цієї миті

я ваша противниця.

Кортес підвівся й гукнув людей, що чекали на нього зовні.

В намет зайшов поясанин з гвинтівкою і в броні.

— Тепер і мене застрелите? — якомога зневажливіше

спробувала заявити Анна.

Кортес відвернувся від неї та пішов геть з озброєним

чоловіком.

В Анни раптом підкосилися від дрожу ноги, і вона повалилася

на стілець. Вона зігнулася в поясі і сиділа, гойдаючись туди-сюди, намагаючись заспокоїтись між нерівними зітханнями. Їй

вдалося не зомліти.

— Тобі боляче? — запитала ззаду Тіллі. Подруга ніжно поклала

руку їй на шию, поки Анна продовжувала хитатись.

— Ні. — Формально вона не брехала.

— Ох, Анні. Вони забрали Клер. Не дозволяють мені говорити

з нею. Навіть не знаю, чи взяли її в заручниці, чи…

Анна не встигла отямитись, а вже зірвалася на ноги та вибігла

з намету. Вони мали би йти до ліфта, що їздив зовні тора і вів до

переходів на командну й машинну палуби. Вони мали би їхати

на місток. Люди типу Кортеса чи Ешфорда, люди, яким до

вподоби командувати, хотіли би бути на містку. Вона бігла до

ліфта з усіх сил, скільки в ногах було змоги. Анна роками нікуди

не бігала. Просто