Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 146
Перейти на сторінку:

— Невже я вжив слово «чорт»? — Тиміш перехопив мою долоню. — Мав на увазі «чортеня». — Зігнув і поцілував кожен пальчик. — Дещо хворобливе на вид, але до біса сексуальне чортеня!

— П'ятниця вже минула.

— Виключення — частина правил.

— Я обблювала тебе з голови до ніг.

— А я помився. Двічі.

— І зі сну ще зуби не чистила.

— Нам не обов'язково цілуватись.

— Ич! — Звільнивши руку, я поповзла до краю ліжка. Коли ноги торкнулися паркету, світ похитнувся й я змушена була знову присісти.

Дурне похмілля. Навіть збігти нормально не виходить!

— Чому ні, Лізо? — відтак зашепотів на ліве вухо Тиміш. — Ми ж обидва цього хочемо.

— Тільки ти.

— Ну так. Я й вермут у тобі.

— Його вже нема.

— Отож-бо й воно.

— Не хочу без поцілунків, — промимрила я. — А ще мені трохи паморочиться в голові.

— Тоді я буду дуже обережним. Обіцяю не трясти й цілувати всюди, окрім губ… верхніх.

Він легенько чмокнув мене за вушком і притиснувся туди носом, ураз знімаючи напругу з тіла.

— Ти невиправний, Горчуку, — розм'якла я.

— Просто жахливий. — Ще один поцілунок. Його рука почала гладити мій живіт поверх піжами.

— Совісті в тебе нема.

— Ані крихти.

— І це…

— Нахабно? — запропонував Тиміш.

— Підступно. — Я відкинула голову йому на плече. — Отак користуватися піддатливістю дівчини, яка тобі довіряє.

— Мені здавалося, ти казала, що більше не віриш жодному моєму слову.

— Не вірю.

М'які губи торкнулися ключиці.

— Ти солодко говориш, солодко спокушаєш — та й годі.

— Я солодко роблю й багато інших речей. Нагадати?

Його долоня застигла на моєму животі в очікуванні відповіді. Я вагалась невимірно довгу мить, відтак вигнула тіло дугою:

— Тільки разок. — І стишила голос: — Максимум два.

Теплі й лагідні, Тимошеві руки знов прийшли до руху — торкнулися грудей, і я муркнула. Його пальці розстібали ґудзики на піжамній сорочці, а губи ніжним леготом торкались шиї. Я була за крок до повного відключення свідомости: мліла й танула в Тимошевих обіймах, плануючи піддатися бажанню на кілька годин, щоб потім роками діставати з коробки піжамний ґудзик, який умикну під шумок палкої прелюдії, і сумувати за цими любощами без майбутнього, а не проклинати чиєсь теперішнє з моїм колишнім.

Як не іронічно, але саме ця думка й стала моїм «червоним».

— Зачекай-но, — вивернулась я з Тимошевих обіймів.

— Що таке?

— Ти… Я не певна, чи то мені наснилося…

Тиміш пустотливо всміхнувся:

— Я радо втілю будь-які твої сни, Лізо!

— Хах, ні. То був сон… Мені наснилося, ніби я підслухала твою розмову з батьком і він сказав, що ти скоро одружуєшся.

Грайливість спала з Тимошевого лиця. Повисла ніякова павза.

— О, боже… — відтак прошепотіла я, — ти й справді одружуєшся?

— Схоже на те.

— Схоже на те? — не повірила почутому я. — Та ми ледь не переспали!

— І який стосунок це має до мого майбутнього шлюбу?

Німа сцена: моя щелепа десь на підлозі, ліва грудь — досі у його руці.

— Лапи прибрав, — відтак процідила я крізь зуби.

Тиміш неохоче, але послухався.

— Ти до мене несправедлива, — заявив він, коли я запросила свої речі.

Пирхнула та, перейнявши стосик чистого, м'якого одягу, що ледь пах лавандою, наказала:

— Відвернись.

— О, прошу! — закотив очі Тиміш. — Чого я там раніше не бачив?

Пальцем я намалювала коло у повітрі, і тепер пирхнув він. Розвернувся й затупотів геть із кімнати. За кілька хвилин почулося гулке булькотіння й шипіння плити, а відтак до мене долинув запах кави з цинамоном.

Арка спальні вела до кухні в тому ж мінімалістичному стилі. Кухонний гарнітур розташований кутом біля дальніх стін: бежеві тумби, чорні полиці, вбудований холодильник без жодного магнітика, наліпки тощо. На обідньому столику біля вікна лежав ноутбук із кодом матриці й окуляри із серветкою з мікрофібри. На підставці виднівся ще не посохлий слід від чашки.

Підставка, до речі, ще та, яку я сплела Тимошу, коли він поїхав навчатися в Київ. І це змусило мене полагіднішати.

Я роззирнулась: справа коридор, двері до вбиральні й на вихід — себто спальня тут тільки одна. І диван у ній був не розібраний, не прим'ятий, а ліжко поруч зі мною — застелене.

1 ... 18 19 20 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"