Читати книгу - "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"

Я глянув на візитівку: пані ДуПонт жила у Вашінґтон Гайте і малд два номери телефону. Я порвав візитівку на шматки, кинув у сміття і з полегкістю пішов додому. Та полегшення тривало недовго. Цілу ніч я кидався в мареннях: мене, з одного боку, лякало її недобре обличчя, а, з другого боку, притягала її темна, незбагненна душа і краса чи, радше, подібність до моєї мами. Я бачив себе то у зляганні з нею — тоді обличчя пані ДуПонт перетворювалося на обличчя моєї матері — то жертвою жорстокости, коли Джуліана, доведена до звіринного екстазу, зубами вгризалася в моє горло. Тоді я прокидався в холодному поті й до ранку не міг заснути.

Чорна Джульєтта, як вона себе назвала, не то що не любила, а просто, як мені здавалося, чомусь ненавиділа мене. Це було видно з кожного її слова, з кожного руху. Значить, вона не тягнула мене до себе для любовних зносин. Можливо, вона була просто німфоманка й мусила мати когось «присутнього» для сексуальних оргій. Можливо, вона була садистка й любила знущатися над вибраними жертвами й доводити їх до самогубства. Можливо, була некроманка й доводила своїх «присутніх» до самогубства, щоб вдоволятися їхніми трупами. Не виключено також, що в ній нуртувала жадоба помсти за якусь образу, яку я несвідомо вчинив їй. Або все це були просто примхи багатої розбещеної дами.

Я цілими днями й ночами бився з цими питаннями й не знаходив ніякої відповіді. Вона мусила мати якийсь задум щодо мене, але я ніяк не міг розгадати — який. Навіть тепер, після всього жахливого, що між нами сталося, я перекидаю в пам'яті всі ці питання і не знаходжу єдиної задовільної відповіді чи причини.

А в той час, мушу признатися, та темна й зловісна сторона душі Чорної Джульєтти заволоділа мною з такою силою, що важко було опиратися їй. Та ще непогамовніше тягнуло мене до неї жадання сексуальних зносин. То не було жадання Джуліани як такої, а, радше, жадання її як відбитку моєї матері. Значить, мої хлоп'ячі едіпівські комплекси були останнім часом лише притуплені в мені, але не мертві. Тепер вони вибухали в моїх почуттях, і я не давав їм ради.

Та події, спровоковані Джуліаною, кинули мене вкінці в її холодні обійми… Господиня, в якої я винаймав помешкання, якось зайшла одного вечора до мене і відмовила мені в квартируванні, ввесь час вибачаючися при тому. Мовляв, її дочка закінчила студії й повертається назад додому. Я стрічав її дочку під час різдвяних канікул і знав від неї, що вона мала ще два роки докторських студій у Чикаґському університеті й зовсім не думала повертатися до Нью-Йорка, бо мала там хлопця, за якого планувала вийти заміж. Я не мав сумніву, що це була робота Джуліани, яка, мабуть, змусила господиню відмовити мені або купила її, запропонувавши вищу ціну за квартиру. Як би там не було, я при кінці місяця мусив вибратися з помешкання.

Все це мене влаштовувало, бо я і так хотів піднайти собі квартиру в тихішій дільниці міста. Досить скоро я знайшов розкішну квартиру на 77-й вулиці, неподалік від мого планетарію. Але за кілька днів до мене зателефонував господар того будинку й повідомив, що моє мешкання вже винайняте однією дамою. Я все зрозумів. Але, не маючи ще підписаного контракту, не міг нічого зробити.

Мов заскочений зненацька звір, я два тижні бився в тенетах думок: ясніший бік моєї душі відпихав мене від тої жінки, але темінь у мені з усією міццю тягнула мене до неї. Зрештою, воювати з великою силою її багатства я не мав снаги. Та в цьому я не цілком чесний із собою. Я міг легко поселитися на деякий час у своєї мами. Мене тягнуло до Джуліани, я жадав її. В останній день місяця я спакував валізку, сів у машину й поїхав до Вашінгтон Гайте. Я не сумнівався, що моя фотографічна пам'ять правильно зберегла адресу.