Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Знаєш, про що співається у пісні? — спитав він мене. Побачивши мій рух головою зліва й направо, ступив крок ще ближче до мене й з'єднавши наші долоні, плавно зарухався і майже проспівав: — Про те, як дівчина закликає не вдаватися до лицемірства, що вона зморилась від неоднозначних розмов, а бажає бути собою й приділяти увагу дійсно важливим цінностям. Вона співає, що прагне кохання, радощів, веселощів і що саме це, а не гроші, зроблять її щасливою.

— Ти знаєш французьку? — здивувалася я, підставляючи лице теплим краплям із неба, які стали бити частіше.

— Так... Між іншим, а знаєш, що схожого між французькою мовою та тобою? — раптово спитав високий брюнет, усміхаючись і не відводячи від мене свого погляду.

— Між мною та французькою? — я засміялась ледь не на всю площу. Деякі перехожі озирнулися на звук. — Я не знаю.

— Французька мова — одна з найгарніших у світі... Як і ти...

Після вимовленого компліменту, Сашко потягнувся до мого вологого волосся, прибираючи одне пасмо з моєї щоки. Цей жест був лагідним і сповнений турботи. Я розцінила його за своїми мірками — блискавично похитнулася маятником і зблизила наші вуста...

Мабуть, ми в той вечір здивували багатьох перехожих, але нам до чиїхсь думок було байдуже. Ми цілувались і танцювали під дощем, відчуваючи себе вільними та щасливими.

І могли б ще довше це робити, якби смирний дощик не став зливою...

— Ти вже тремтиш вся... Треба було тебе все-таки у таксі посадити. Ще застудишся... — проявив хвилювання мій шанувальник.

— Нічого страшного. Якщо хочеш, то ходімо тепер до якоїсь кав'ярні, — перебуваючи під враженням, запропонувала я.

— Ні. Нічого подібного. Кав'ярня вже не варіант... Знаєш, квартира, котру я винайняв на час відпочинку, розташована неподалік. Тобі потрібно перевдягнутися, інакше ти застудишся. А я собі не пробачу цього тоді, — промовив парубок, ще більше приваблюючи мене своєю безстрашністю перед відповідальністю.

— І як близько розташована квартира? Один таночок до неї ми ще встигнемо дотанцювати? — підштовхнув мене надлишок позитивних емоцій на жарт.

Сашко засміявся, перекрикуючи дощ.

— Хіба що, якщо танцювати ми будемо дуже швидкий танець.

— Вальс, квікстеп, полька? Що оберемо? — веселилась і я з ним за компанію, й справді відчувши холод тілом, але щастя душею.

— Не знаю, як ти, а я б обрав... тебе... — доторкнувся романтик моїх вуст...

А за пів години я вже приймала гарячий душ у тимчасовій квартирі того, в кого була закохана, й одягала його речі — світшот і спортивні штани.

Гарячий душ мене дещо розслабив, але, разом із тим, і занепокоїв... Як це виглядає? Я погодилась піти до нього на квартиру, де ми будемо лише удвох... Чи не виглядає це... ніби я легковажна?

Я злякалась. А раптом я не так зрозуміла дії Сашка?

До того часу у мене був досвід стосунків з одним тільки хлопцем, котрий завжди був зі мною делікатним. І тому було боязко, адже розуміла, що не всі чоловіки такі...

Та мені пощастило. Саша виявився вихованим і його дії були ідентичні його словам. У той вечір між нами була налаштована виключно духовна близькість. Він познайомився з моєю чутливою душею, а я з його — романтичною...

____

*Zaz - Je veux — Пісня, під яку Ліка з Сашком танцювали під дощем.