Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

– Відпочивай, я прийду завтра. 

– Дякую, – прошепотіла вона й подивилася на мене крізь вії. 

– Одужуй, – я поправив ковдру, вимкнув світло й пішов до себе – мене на порозі чекала нерозібрана валіза. 

Удома я довго сидів на кухні й думав про те, чи все я правильно зробив. Здається, так. Я був задоволений собою. Дивно, я ніколи ні за ким не доглядав і не думав, що це може бути так приємно. Завдяки відгулам, які мені дали, я міг проводити увесь час із Мариною. Mon coeur debordait de joie (фр. Моє серце було переповнене радістю), і я сам не знав чому. Можливо, тому уперше в житті відчув себе по-справжньому корисним. 

Наступного ранку рівно о восьмій я піднявся до Марини, щоб приготувати їжу й проконтролювати приймання ліків. О дев’ятій прийшов Федір Петрович і поставив хворій крапельницю. З лікуванням розібралися, а ось із приготуванням їжі було складніше. Звісно, я міг би замовити обід у ресторані, але я хотів спробувати приготувати власноруч. І, здається, у мене це вийшло, бо Марина все з’їла й навіть похвалила мої кулінарні здібності. Спочатку дівчині було незручно, що я годую її з ложечки, але потім вона розслабилася й прийняла мою турботу. 

Того дня Марина всміхалася частіше – лікування й моє піклування однозначно йшли їй на користь. І це мене радувало. Хвороба насще більше зблизила.