Читати книгу - "Піксевіль. Храм Апгрейду, Ві Торі"

— До біса все! — Я натиснув «Активувати».

На екрані одразу з'явився напис: «Вітаємо з придбанням преміум-підписки на Карту Бажань! Ваш пробний період триватиме 7 днів, після чого підписка автоматично продовжиться на рік. Насолоджуйтесь своєю подорожжю до мрії!»

Я дивився на екран, відчуваючи себе останнім ідіотом.

— Геніально, Лео. Просто геніально. Замість того, щоб позбутися підписки, ти взяв ще одну.

На екрані з'явилася персоналізована афірмація: «Кожен новий день наближає мене до фінансової стабільності та душевного спокою».

— Ага, звісно, — пробурмотів я, вимикаючи телефон.

Але в глибині душі ще тліла іскра надії. А раптом план справді спрацює?

Я вирушив спати, розмірковуючи про те, як дивовижно легко в Піксевілі мрії про свободу перетворюються на нові цифрові кайдани. Але раптом саме ці кайдани і приведуть мене до справжньої свободи? Принаймні, так казала моя нова афірмація. А їй можна вірити, адже я тепер плачу за неї цілих 19,99 піксів на день. Чи не так?

***

Тиждень із картою бажань промайнув, як у поганому сні. Я почувався актором у безглуздій виставі. Пальці машинально натискали лайк — як робот, запрограмований на виконання команд. За кожним кліком не стояло нічого: ні думки, ні почуття, лише бажання побачити, як число на екрані повзе вгору. 478. 479. Ще трохи.

«Усього 500 кармічних пунктів, і вони переглянуть твою кандидатуру», — твердив я собі як мантру, переконуючи, що це все не даремно.

Телефон завібрував. Лаконічний список завдань з'явився на екрані, наче наказ командира:

 • Зробити 50 коментарів у групі Мрійники Піксевіля.
• Запостити 10 фото з хештегом #Дякую.
• Провести 2-годинний флешмоб зі Святим Джо.

Слова вдавлювалися в мозок. Я провів рукою по обличчю і важко зітхнув.

— Вперед, Лео, — прошепотів я, вдивляючись в екран. — Нічого не зміниться, якщо сидіти склавши руки.

Я відкрив групу Мрійники Піксевіля. Стрічка сяяла штучним щастям. Пости блищали яскравими фільтрами, заголовки нагадували рекламні слогани. Один із них голосив: «Сьогодні я купив підписку на преміум-повітря! Тепер кожен вдих наповнює мене радістю життя!»

Я завмер. Преміум-повітря? Це жарт? Ні, не жарт. Автор поста виглядав абсолютно серйозним.

Хотілося істерично розсміятися, але вирвався тільки хрип. Автор цього шедевру, схоже, цілком серйозно радів тому, що тепер дихає краще за мене.

Пальці повільно набрали текст:

«Вау! Це просто неймовірно! Впевнений, преміум-повітря надихне вас на нові перемоги!»

Я натиснув «Надіслати». Слова виплеснулися на екран, залишивши в роті присмак фальші.

Наступні дві години я провів у режимі автопілота, залишаючи коментарі під кожним постом: «Який чудовий розумний чайник!», «Надихаюча ідея!», «Ви заслуговуєте на все найкраще!»

На кінець цього марафону я подивився на екран. Рейтинг: 494 пункти.

— Ще трохи... — прошепотів я. Глибоко всередині слабко стрепенулася надія.

Але залишалося останнє завдання — стрім по флешмобу. Я сподівався, що ці дві години підштовхнуть мене до заповітних 500 пунктів. Однак коли я увімкнув екран, світ знову змінився: телефон видав повідомлення, від якого всередині все похололо.

«Шановний користувач! Ваш пристрій більше не підтримується новітньою версією ПіксОС. Для продовження використання послуг необхідно придбати нову модель смартфона. У вас є 24 години на оновлення, інакше всі ваші акаунти будуть заморожені. З любов'ю...»

Світ звузився до розмірів маленького екрана. Я перечитував повідомлення знову і знову, в марній надії, що слова зміняться. Крижана хвиля паніки накрила розум.

Телефон у моїй руці раптом став непідйомним тягарем. Пальці тремтіли, намагаючись закрити це жахливе повідомлення, але нічого не працювало. Все завмерло. Все зупинилося.

— Ні-ні-ні, це помилка! — вигукнув я голосніше. Напруження зростало з кожною секундою.

Кімната попливла перед очима. Все, заради чого я бився, всі мої відчайдушні спроби. Все це могло зникнути. Я купив телефон лише рік тому й досі плачу за нього. Борг висить, як камінь на шиї. 

Глибокий вдих. Ще один. Тремтячими пальцями я набрав номер служби підтримки. На лінії почувся бадьорий, до нудоти оптимістичний голос автовідповідача:

«Дякуємо, що обрали службу підтримки Піксевіля! Ми пишаємося тим, що робимо ваше життя кращим! Ваш дзвінок дуже важливий для нас. Будь ласка, залишайтеся на лінії».

Потім — музика. Нудотно-життєрадісна, дратівливо-бадьора. На фоні її мажорних акордів мій відчай здавався особливо оглушливим.

Я чекав. П'ять хвилин. Десять. Погляд блукав по квартирі. Безжиттєва порожнеча в кутках кімнати ніби відгукувалася на мій внутрішній стан. Коли музика змінилася тихим клацанням, я майже скрикнув.

— Вітаю! Ви зателефонували до служби підтримки. Мене звати Щасливчик-251. Чим я можу допомогти вам сьогодні? — радісно защебетав голос.

— Послухайте, — я вдихнув, намагаючись опанувати себе. — Мені надійшло повідомлення, що мій телефон більше не підтримується. Це якась помилка, правда? Я купив його лише рік тому.

— О, я розумію ваше занепокоєння, дорогий клієнте! — фальшиве співчуття різало слух. — На жаль, у Піксевілі технології розвиваються з такою швидкістю, що пристрої швидко застарівають. Рік в інтернет-світі — це як десятиліття в реальному! Ваш телефон, на жаль, став неактуальним.

— Це смішно! — Я зірвався, голос зрадливо затремтів. — Я досі сплачую за цей телефон! Як я можу дозволити собі новий?

— О, не хвилюйтеся! — продовжував голос з тим самим бадьорим ентузіазмом, наче не чув мене. — Ми можемо запропонувати вам зручний вихід із ситуації. Новий кредит, який покриє залишок старого! Ми додамо його до нової розстрочки. Всього за два роки ви зможете насолодитися перевагами ПіксФон X1000!

Слова про новий кредит лягли на груди, як важкі кайдани. Я спробував уявити, як знову підписую договір, як затягую боргову петлю на своїй шиї.