Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

— В мене є гроші, в мене є гроші! Я ж вам кажу, — я син джентельмена!

Вовк Ларсен не був п'яний. Хоч він і вихиляв склянку за склянкою, до того ще й наливаючи їх ущерть, та на ньому те зовсім не позначалося. Здавалось, що й кокові витівки його зовсім не тішать.

Нарешті, голосно заявивши, що він може програвати, як джентльмен, кок поставив на кін останні гроші і програв. Тоді схилив голову на руки й заплакав. Вовк Ларсен цікаво подивився на нього, наче мав замір проаналізувати його, але раптом передумав — бо, певно, вирішив, що тут, власне, й аналізувати нема чого.

— Гампе, — звернувся він до мене підкреслено ввічливо, — будь ласка, візьміть пана Магріджа під руку й допоможіть йому вийти на палубу. Він почуває себе не дуже добре.

— І скажіть Джонсонові вилити на нього кілька відер морської води, — додав він тихіше, так, щоб тільки я чув.

На палубі я передав пана Магріджа двом матросам, що весело вишкилили зуби, почувши про капітанів наказ. Пан Магрідж усе бурмотів сонно, що він син джентльмена. Сходячи до кают-компанії прибрати стіл, я почув, як він вереснув, коли на нього линули перше відро води.

Вовк Ларсен лічив виграні гроші.

— Якраз сто вісімдесят п'ять доларів, — сказав він голосно. — Я так і думав. Злидень прийшов сюди без шеляга в кишені.

— І те, що ви виграли, належить мені, сер, — сміливо заявив я.

Він глузливо осміхнувся і відповів:

— Я теж, Гампе, вчився свого часу трохи граматики І думаю, що ви плутаєте форми часу. «Належало мені» треба було вам сказати, а не «належить мені».

— Це питання не граматики, а етики, — відповів я.

Минула якась хвилина, поки він відповів.

— Знаєте, Гампе, — звільна почав він, мовлячи поважно і а відтінком смутку в голосі, — це вперше зроду я чую слово «етика». Ви і я — нас тільки двоє на цьому судні знають його значення.

— Колись, — провадив він, помовчавши, — я мріяв вести бесіди з людьми, що розмовляють такою мовою, мріяв підвестися над життям, серед якого народився; я мріяв про товариство людей, що розважають на такі теми, як етика. І ось уперше я чую це слово з живих уст. Але все це між іншим, бо ви не маєте рації. Це питання не граматики і не етики, а просто факту.

— Звісно, — сказав я. — Те, що гроші у вас, це факт.

Його обличчя засяяло. Йому, певно, сподобалась моя проникливість.

— Але ви відхиляєтесь від суті питання, — вів я далі, — що пов'язане з правом.

— Он воно як! — зауважив він, скривившись. — Я бачу, ви ще вірите в такі речі, як право, як правда і неправда.

— А ви? Не вірите зовсім? — спитав я.

— Ані на крихту. Сила — це право, ото й усе. Хто кволий, той неправий. Або можна приблизно ще так: добре бути дужим, і погано — кволим. Ще краще сказати: дужим бути приємно, бо це вигідно; а кволим бути неприємно, бо це невигідно. Ось на разі — мати ці гроші приємно. Це добре для того, хто має їх. І тому, мігши мати ці гроші, я скривдив би себе й те життя, що в мені, якби віддав їх вам, відмовившись від приємності мати їх самому.

— Але ви кривдите мене, беручи їх, — заперечив я.

— Зовсім ні. Одна людина не може скривдити іншу. Вона може скривдити тільки себе саму. Я бачу, що завжди вчиняю кривду, коли враховую чужі інтереси. Невже ви цього не розумієте? Як можуть дві часточки закваски вважити себе скривдженими, коли вони одна одну хочуть пожерти? Це ж закладене в їхній природі — намагатися когось проковтнути і не датися проковтнути. Коли вони відступають від цього закону — вони чинять гріх.

— То ви не вірите в альтруїзм? — спитав я.

Це слово видалося йому наче знайомим, але змусило замислитись.

— Стривайте, це щось подібне до співробітництва?

— Деякий зв'язок тут є, — відповів я, не дивуючись цим разом прогалині в його словнику, набутому читанням і самоосвітою. Наукою його ніхто не керував, і хоч думав він багато, але говорив мало, а то й зовсім мовчав, — Альтруїстичний вчинок це вчинок задля добра інших людей, вчинок некорисливий на протилежність до вчинку заради себе, тобто егоїстичного.

Він кивнув головою.

— О, так. Тепер пригадую. Мені траплялося це слово у Спенсера [10].

— У Спенсера? — вигукнув я. — Невже ви читали його?

— Не дуже багато, — визнав він. — Я цілком зрозумів «Основні засади», але на «Біології» вітер покинув мої вітрила, а на «Психології» я й зовсім опинився в мертвому штилі, і надовго. По щирості кажучи, я не міг зрозуміти, куди він гне. Спершу я гадав, що причина в убозтві мого розуму, але потім зрозумів, що мені просто бракувало підготовки. Я не мав відповідної бази. Тільки Спенсер та я знаємо, чого він мені коштував. Але з його «Даних етики» я дещо виніс. Оце там я здибав «альтруїзм» і тепер пригадую, як його було там ужито.

Я не уявляв собі, що могла винести ця людина з творів Спенсера. Я пам'ятаю Спенсера досить добре, аби знати, що альтруїзм лежить в основі його ідеалу людської поведінки. Вовк Ларсен, очевидно, просіяв науку великого філософа, вибираючи з неї те, що відповідало його потребам і бажанням, а решту відкидаючи.

— Що ж ви ще звідти винесли? — спитав я.

Він трохи зсунув брови, напружено підшукуючи належні вислови для думок, про які він ніколи ще не говорив ні з ким. Я почувався піднесено. Тепер я заглиблювався йому в душу так само, як він звик заглиблюватися в інші душі. Я досліджував незнайомі землі. І дивна, дуже дивна картина розгорнулася перед моїми очима.

— Коротко кажучи, — почав він, — Спенсер висловлює приблизно таку думку: по-перше, людина має дбати за, власний добробут — це морально і добре. По-друге, вона має дбати про добробут своїх дітей. По-третє, вона має дбати про добробут людства.

— Але найвищий, найкращий і найсправедливіший учинок, — докинув я, — це коли водночас він корисний і для тебе, і для