Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Російські війська завершили широкомасштабну операцію-захоплення східної частини Австро-Угорської імперії 18 серпня. Вже незабаром легенди про безжалісні війська російських козачків підриватимуть підвалини непорушного австрійського патріотизму. Багато заможних землевласників покинуть свої домівки, володіння і поїдуть до безпечного Відня. За два дні до початку війни тисячі євреїв, очікуючи погромів, переїхали з Галичини до Буковини (в результаті із двох областей евакуюють 400 000 біженців). У часи царату євреям було заборонено відвідувати Росію, де їм не надавали всіх громадянських прав, якими в Австрії вони вдовольнялися сповна, і євреї Галичини боялися добре відомих антисемітських настроїв російської армії. Російські війська й справді спустошували й грабували євреїв, що залишилися (текстильну крамницю батька Бруно Шульца у Дрогобичі росіяни спалили у перші дні війни).

Райх відправив свого 15-річного брата жити до бабусі (матері їхньої мами), поки сам залишився захищати ферму зі старшою за віком служницею. Він поставив діжки з міцним шнапсом обабіч дороги, що пролягала повз, аби втихомирити спраглу російську піхоту, яка проходила повз маршем, не тому, що підтримував російських визволителів, як вони себе позиціонували, а лиш тому, що йому порадили, що це допоможе уникнути розкрадання його ферми. Все ж ефект, яким невдовзі смакував Райх, набув прецизійно реверсивного відтінку. Військова дивізія, яка інтерпретувала такий жест як запрошення, зайняла позиції на ніч у житлі Райха, використовуючи усі його запаси. Хоча й до того часу Райх, здається, ставав свідком лише незначних перестрілок, східний фронт усе ж був кривавим побоїщем. У середніх числах вересня австрійці покинули Галичину, втративши 130 000 солдатів.

Взимку 1915 року німецькі війська підтримали Австрію у новому наступі, і росіяни відступили. Одного ранку Райха стягнули з ліжка два солдати і взяли його та ще декількох місцевих мешканців у полон. Райх не вбачав логіки у цій облаві — вважав, що його взяли через «припустиму важливість» його персони. Це вже була практично манія величі. Військова доктрина Росії передбачала масову депортацію євреїв до Росії (Райх полюбляв применшувати свою приналежність до євреїв); у перший рік війни 35 000 євреїв було відіслано в табори для інтернованих у Сибіру, прототипи радянської системи ГУЛАГ, яка з’явиться згодом{57}.

Коли його під конвоєм вивозили з власних володінь, Райх зустрів одного із завгоспів своєї ферми і пошепки наказав, аби той зібрав стільки грошей, скільки міг, щоб заплатити викуп за нього; у Райха було небагато готівки, і в цій ситуації він цілком і повністю покладався на своїх друзів. Одного з працівників Райхової ферми «запрягли», аби той гнав Райхову карету, запряжену кіньми в бік кордону з Росією, куди і мали депортувати Райха. Він сидів на задньому сидінні, закутаний у декілька шарів хутра, аби вберегтися від сорокаградусного морозу. Йому довелося добряче понервувати, поки той завгосп не наздогнав їх і не дав російському старшині хабара у вигляді пачки банкнот; Райх не вказує, хто міг бути його благородним меценатом. Він лише впевнився у тому, що сів в останні сани у погонці так, аби можна було підморгувати сержантові, що їхав позаду на коні. Йому дозволили злізти з саней і повернутися додому. Пізніше до нього дійшла звістка, що один із його сусідів помер у російських таборах.

Австрійські війська тимчасово повернули собі владу над регіоном, але жоден із тих, кого було депортовано, не повернувся додому. Коли росіяни перегрупувалися і знову завдали удару, Райх вирішив прислухатися до другого сигналу до відходу і разом із тисячами інших біженців долучився до складу конвою. Він усе організував так, що його коней та свійську худобу перевезли на південь, де їх продали австрійській армії. Він їхав позаду на фермерській підводі із мішками корму. Від’їжджаючи, Райх озирнувся і побачив, як на пагорбі, що над його будинком, роєм юрбилися козачки. Вони переслідували патруль австрійської кавалерії, стріляючи в них, женучи щосили{58}.

Він вирішив записатися до війська, хоч до призовного віку йому ще залишалося півтора року, та й середньої школи він тоді ще не закінчив. Його відіслали на навчання до офіцерської школи в Угорщині{59}. Райх більше ніколи не побачить своєї батьківщини: «Із щасливого минулого, — писав Райх, — не залишилося нічого».

Восени 1919 року після нервозного захисту праці на тему «Лібідні конфлікти та галюцинації у “Пер Ґюнті” Ібсена» його прийняли до закритого кола Фрейда. Віденське товариство психоаналітиків зустрічалося вечорами щосереди в кабінеті Фрейда, де його члени виступали із доповідями про аспекти психоаналізу, кожну з яких розбирали на частини під акомпанемент чорної кави та сигар (принагідно, темою першої дискусії було психологічне значення куріння). Фрейд використовував одну зі своїх коштовних грецьких урн для встановлення порядку виступів — із неї витягали лоти. Райх, якому було заледве двадцять, був наймолодшим учасником. На одному із таких зібрань Фрейд нагадав Райхові про його юніорський статус, запитавши: «Ви тут наймолодший, чи була б ваша ласка зачинити двері?».

То, мабуть, Садґер запропонував прийняти Райха до товариства. Садґер, якого Фрейд виключив з товариства через його стиль письма норекдаль[17], був експертом з дослідження праць Ібсена, про якого писав розлого і багато, і саме його вплив, скоріш за все, пояснює Райхів вибір інавгураційної роботи. Усе ж ще більшою спонукою для Райха був Отто Вайнінґер, який присвятив своє есе, опубліковане того ж року, що й «Секс та індивідуальність», аналізові Пера Ґюнта; Райх вважав його «красивим й почасти вичерпним».