Читати книгу - "Байда князь Вишневецький, Куліш П."

Увіходить вістовець.

Вістовець. Високоповажні батьки! Судня рада йде.

Андибер. А Байду на суд позвано?

Вістовець. Я сам його звав і на голому мечі судову цешку [106] подав.

Чути бубни й суремки.

Костир. Дак оце вже й Судня рада на Байду!?

Андибер. Три справи, батьку, сьогодні на судовій вазі важитимем: перва, щоб тобі в нас у Лузі дубовати, [107] про наші гріхи скитувати; друга, щоб Євине кодло спокусливе заразом з Байдою скарати; третя, щоб нову Січ на Чортомлику заснувати. [108] Дванадцятеро мужів громадських і тридцятеро наших чур козацьких не ступили ступнем на Хортицю, скоро пристала до пристані капуданова галера з бабами. Я ще на морі з човна на човен скакав, угрущаючи козацтво нашої старої матері на безчестя не попускати. Оце ж її збезчещено, сплямовано: то постане нова, неплямована Січ на Чортомлику. Вибирай, коли хочеш, під скит найлюбіше тобі врочище. З Чортомлика недалеко буде і до Півневого Скоку, і до Скоку Білого Коня, і до Вовчого, і до Овечого.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Там же.

Увіходить Судня рада.

Один з громадських мужів. Феську Ганжо Андибере, гетьмане Запорозький, батьку козацький! мужі громадські і чури козацькі проміж себе судили, речником тебе настановили.

Андибер. Дякую за честь і шану всю чернь військову, всю старшину низову. Сідаймо ж кружка, панове-браттє, преславне отаманнє, а молодші нехай стоя прислухаються, звичаїв козацьких набираються. Діду Костирю! чи бажаєш ти в Великому Лузі скитувати, милосердного бога за нас благати?

Костир. Панове козацтво, чесне лицарство, православне християнство! не хочу я в вас у Великому Лузі скитувати: бо в Межигорського Спаса буду за вас голосніш милосердного бога благати.

Андибер. Хто навчен, той спасен. Не раз єси на своїм віку отаманував, то й стусани козацькі коштував. Оце ж, або під Військовий суд нахиляйся, або з душею прощайся.

Другий з громадських мужів. Добрий речник з нашого гетьмана, тяжко добрий.

Третій. Гаразд говорить.

Четвертий. На все лихо вдався, ні в кого позаду не зістався.

Андибер. Оце ж, дідусю, обмислимо тебе смачною їжею й теплою одежею, живи в нас у скиту, поживай, а втікати не думай і не гадай. Чи чуєш, батьку?

Костир. Чую, синку.

Андибер. Коли чуєш, та не розумієш, то й кісточки в утеках посієш.

Увіходить Тульчинський.

Тульчинський

Князь Вишневецький вам, шановна радо,

Своє вітаннє посилає.

Андибер

Ми князя Вишневецького не знаєм:

У Судню раду Байду позиваєм.

Тульчинський

Шукайте ж Байди на землі козацькій,

Коли вона в вас є, а не на панській.

Андибер

Земля козацька там, де козаки постали.

Ми за Хортицю з ханом воювали.

Ми двадцять і чотири дні Орду громили,

В облюзі сидючи, конину їли.

Тульчинський

Хортиці сим ви ще не заслужили...

За неї бився предок Вишневецьких,

Козак болгарський, Святослав Великий,

І череп свій оддав ватазі дикій,-

Такій як ви,- що перш із ним дружила,

А потім на Дніпрі-Славуті вбила

І з черепа його ковша зробила.

Один із громадських мужів. Панове громадо, чесна радо! Чи не годиться йому за це пинфи дати...

Другий. Щоб не дождав удруге серед ради стояти, з громадських мужів кепкувати, з козацьких чур глузом глузовати?

Андибер

Посел - осел: що положи на спину,

Те й пре, не має ні страху, ні впину.

Третій. Праведна річ гетьманська.

Четвертий. Справа в нього щира козацька.

П'ятий. А знаєте що, панове радо, лицарська громадо? Коли б ми були в Байди коней позаймали, то й без суду б його скарали.

Андибер

Не честь і не подоба, миле браттє,

Таке в Великім Лузі виробляти,

Щоб військовий гостинець-подарунок,

Мов у ординця здобич, одіймати.

Шестий. Правду мовляв Захарко Риндя, що наш Ганжа на все лихо здався, ні в кого позаду не зостався.

Андибер

(до Тульчинського)

То як же це, мосьпане, буде в тебе?

Се Байда скинув байдуваннє з себе?

Тульчинський

Як гуньку, що скаженні пси терзали

І піною своєю сплямували.

Андибер

Князь Вишневецький... Ну, нехай панує,

Нехай з панами козаком гордує.

Нема землі своєї... Ніде стати

Нетязі козаку й коня попасти.

А може, прийде час, що горді дуки

В нас наберуться доброї науки

І будуть з нами землями ділитись,

Як жито під серпа, під нас хилитись.

Скажи це слово князеві, мосьпане:

Воно колись мов з неба громом гряне.

Семий. Хоч таланом-фортуною й бере гору Байда над Андибером, а розумом - ні, не заломить!

Восьмий. Хто до чого родивсь: один до панування, другий до гетьманування.

Тульчинський

Не з тим прислав мене князь Вишневецький,

Щоб вас, козацтво славне, зневажати.

Один між вами тільки й є, що дише

Руїнним духом давніх печенігів,-

Тих, що ковші із черепів робили,

Притулки руські в попелі палили.

Князь не гордує вами, чесна радо,

І буде давнім робом байдувати,

Коли дозволите йому нетягу

На божий суд перед меча позвати.

Нетяга сей зробив із Байди дуку

І вас, дітей, на батька підіймає,

На батька, що свого добра не має

І землю й воду з вами розділяє.

Девятий. Се, пане гетьмане, про тебе річ, не про кого.

Десятий. Дідусю Костирю! ти в нас письменник і спасенник. Ти зазнаєш козаччину древню, що за Полюса, за Претвіча, [109] за Лянцкоронського, [110] за гетьмана Острозького, [111] за Остапа Дашковича [112] постала. Ти на всякі предківські перекази тямущий, пам'ятаєш всякий глагол невмирущий... Скажи нам: чи має право князь Вишневецький божим судом од Судньої Ради оборонятись?

Костир. Має. Бо й Судня Рада іноді помиляється, а божий суд ніколи. Від божого суду, мовляли древні козаки, не вхилиться ні багатий на гроші, ні багатий на силу, ні багатий на розум.

Одинадцятий.