Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

           Непогано заробляють псіони однак. Але я не збираюся пов'язувати своє життя із цим, мені потрібний був незалежний заробіток. І мені залишалося сподіватися, що Родренон стане новим моїм будинком.

          — Усе, дівчатка, відпочили та вистачить. - промовив я, коли ми на шатлі покинули корабель. Заради двох десятків пасажирів лайнер не пристикувався до станції. За нами вислали окремий флаєр, який і віз нас зараз на прикордонний контроль. - Тепер будемо важко працювати.

          — Досить, Фіску, ти нам вуха продзижчав ще на кораблі. Ми всі зрозуміли. - відповіла Маарі. - Краще скажи, ти подивився варіанти, які я скинула тобі?

          —  Гори чи море, море чи гори, - жартівливо я почав зображати ваги руками, - Думаю, все ж таки море. . - А ти що скажеш?

         — Головне, щоб надто пустельно не було, мені потрібні будуть пацієнти, — відповіла аграфка.

         — Тоді узбережжя Жо відпадає, там густота населення менша за одну десяту на квадратний кілометр. А ось Рокесті влаштує нас усіх. Я прав? - Запитав я у дівчат.

         — Цілком, населення майже п'ятдесят тисяч є тільки одна лікарня і та державна. – погодилася Арніель.

          За час нашої розмови ми підлетіли до єдиної великої космічної станції у системі. Ну, як великої, корабель, на якому ми прилетіли до цієї системи, був більше разу в півтора, а то й два.

         Але більшого й не потрібна. Все ж таки ця космічна станція виконувала роль вантажного терміналу, на якому перевантажували зі складів концентрати на вантажні кораблі. А туризму на планеті як такого не було. Взагалі, найстарішому поселенню на Родреноні не виповнилося і тридцяти років, і люди тут живуть здебільшого працьовиті, а не зажрані багатії які в житті не працювали.

          Шаттл одразу сів в одному з ангарів, і до нього підлетів флаєр. Варто нам залишити борт шатла, як нас пересадили у флаєр і відвезли на прикордонний і біологічний контроль.

          Було тут досить скромно, в порівнянні з тим, до чого я звик. Усього два десятки стійок, але з них працювали лише двоє, до яких і вишикувалася черга. Влаштувавшись у хвіст однієї з черг, ми стали чекати, через п'ять хвилин черга підійшла і до нас.

       —  Мета візиту? - Запитала дівчина у нас, після того як прийняла наші документи.

       — Купівля землі, ведення бізнесу, можливо отримання громадянства. — відповів я за всіх.

       —  Вона теж? - вказала некультурно прикордонниця на Арніель. Так, про толерантність тут явно не чули.

         —  Так, вона з нами. Вона збирається відкрити незалежну клініку широкого спектру. - відповів я за Арніель, яка хотіла вже висловити все нахабці в обличчя.

         —  Проходьте, після біологічного контролю можете вирушати на планету. Протягом доби після прибуття до населеного пункту планети ви повинні відзначитись у місцевих органах влади. Всі питання вирішуйте з місцевими органами самоврядування.- сказала вона, після чого повернулася до людей що стоять за нами, - Наступний.

          —  Дякую, - відповів я і потягнув обурену такою зустріччю Арніель якомога далі.

         Проходження біологічного контролю зайняло близько півгодини у кожного. Так як обладнання у місцевих стояло старіше, ніж на лайнері, мою обдарованість вдалося залишити в секреті.

         Хоча це насправді не так уже й важливо. Законів, які забороняють бути псіоном, ніде немає, як і зобов'язання повідомляти про свою обдарованість. Водночас, якщо зареєструєшся офіційно, то місцева влада пропонує податкові пільги.

       —  Тепер на планету. Орбітальний ліфт вирушає вниз через сорок хвилин, - звернувся я до своїх дівчат, які з деякою гидливістю розглядали старі панелі на космічній станції. Усі нижні були вкриті подряпинами за час експлуатації, та й не схоже, що хтось їх колись ремонтував.

         —  Ти впевнений, що нам варто тут залишатися? - Запитала Арніель.

         — До речі, це ти сама запропонувала Родренон. Це робоча промислова планета. Карстон здебільшого був уже постіндустріальним, так що те, що ви бачите, це цілком нормально, навіщо витрачати кілька десятків тисяч кредитів на фарбування панелей, якщо їх можна витратити на якесь потрібне обладнання? - Запитав я у дівчат.

         — Мабуть, ти маєш рацію, але в мене в голові було уявлення, що на новому місці на нас чекає чи не казка. — сумно посміхнулася Маарі.

         — Ех, люба моя. Ми можемо зробити собі казку. Але для цього треба попрацювати, тобі ж доведеться насамперед закінчити освіту. - промовив я, обійнявши Маарі, щоправда, у скафандрах це мало дуже кумедний вигляд.

         —  Ідемо до ліфта, нам ще треба купити квиток на нього. - сказала Арніель, перериваючи нас. Від неї в цей момент несло слабкою заздрістю.

           Оскільки станція була невеликою, то транспорт нам не знадобився. У разі потреби ми могли пройти з одного кінця станції до іншого менш ніж за сорок хвилин. А зараз нам взагалі треба було спуститися на нижню палубу станції і дістатися центру.

            Саме там знаходилося кріплення троса, що йде на поверхню планети та й утримує станцію на одному місці за допомогою відцентрової сили. Товщина троса, що прикріплюється до станції, була величезна,  близько шести метрів.

             Тоді як на поверхні планети трос був товщиною трохи більше одного сантиметра. В основному це вимагалося через величезну масу самого троса, він важив чи не більше за саму космічну станцію.

              Біля каси на орбітальний ліфт ми зустріли кілька знайомих людей, вони разом із нами прилетіли на круїзному лайнері. То була сімейна пара з однією дитиною, хлопчиком років шести.

          —  Ви теж на планету? - спитав чоловік у мене.

          —  Шрайк Маас, - представився я і потис йому руку, - Так, вирішили влаштуватися на вашій планеті, втомилися від повністю "цивілізованих", - тут я зробив жест обома руками, показуючи, що я думаю про такі планети, - планет. Думаю, бізнесом зайнятися.