Читати книгу - "Завидний холостяк, Iрина Давидова"

Микита.

Я нахмурився, помітивши на обличчі Ріти розгубленість. Вона явно не рада появі цього хлопця.

- Вадиме?

- Привіт. Ну, ти як не рада? - вимовив цей індик, розглядаючи мою супутницю сальним поглядом.

- Микит, нумо підімо?

- Впевнена? - уточнив я, обдарувавши хлопця суворим поглядом.

- Це вона через мене. Ну гаразд, Ріт, не хочеш мене бачити, я піду. Не буду заважати.

Хлопець пішов, а я подивився на Ріту. Вона була розгубленою і пониклою.

- Я так вважаю ти його кохаєш?

- Що? - здивовано промовила вона, відкривши ротик. - Ні, звичайно. Він просто колишній, який перед нашим весіллям втік до іншої жінки.

- Значить мудак. Він упустив тебе, прекрасну дівчину. Але я йому вдячний. Інакше б ти була б вже глибоко заміжня, і ми з тобою навряд чи б зустрілися. А так, зараз ти сидиш поруч зі мною, а він кусає лікті.

- Ти якось нестандартно висловлюєш компліменти, але мені це подобається.

- А мені подобаєшся ти. І я радий, що ти погодилася сюди приїхати.

- Чому я тобі подобаюся? - запитала вона, дивлячись мені в очі.

Я посміхнувся і рукою стиснув її руку.

- Ти не схожа на інших. Ти інша, якась світла, чиста. З тобою поруч і я іншим стаю.

Вона засмутилася і сховала очі, дивлячись на стіл.

- Ще й сором'язлива. Про таких тільки мріяти можна.

- Просто стільки хороших слів.

- Нумо зробімо замовлення, а потім поговоримо?

- Давай.

Ми вибрали собі кілька страв, і зробили замовлення офіціанту. Я помітив, що весь цей час Ріта нервово поглядала у вікно. Я не зовсім розумів її поведінки, і намагався постійно відвернути. Але їй здається весь час щось заважало.

- Ріт, що відбувається? Ти привида побачила?

- Ні-ні, все гаразд.

- Тобі не подобається, що тут знаходиться твій колишній? Хочеш, підемо?

- Ні, не треба. Залишмося і поснідаємо.

- Тоді припини реагувати, гаразд? Інакше я подумаю, що ти все ще його кохаєш.

- А якби це було так?

- Тоді мені б довелося розбити йому морду.

- Гаразд, давай про що-небудь цікаве поговоримо?

- Угу.

Коли нам принесли замовлення, я зазначив, що Маргарита вже розслабилася і перестала нервово поглядати по сторонах. Мабуть, вирішила, що він того не вартий. Ось і вірно, дівчинка, тепер є я, і тебе не повинен хвилювати більше не єдиний чоловік.

- Микит, а можна я запитаю?

- Звичайно. Що б ти хотіла дізнатися?

- Твоя дружина, від чого вона померла?

Я відклав вилку, і відпивши трохи соку, подивився на Ріту. А ось ця тема мене завжди чіпляла.

- Тобі Аліна не розповідала?

- Трохи.

- У Жені відкрилася сильна кровотеча, і врятувати її не вдалося. Вона померла на пологовому столі.

- Вона навіть не побачила свою дівчинку?

- Ні, вона так і не прокинулася.

Від спогадів тиснуло в грудях. Я пам'ятав кожну хвилину того дня починаючи з переймів і закінчуючи, а чим закінчуючи? Якщо нічого так і не закінчилося.

- Алінка тоді дуже кричала, як і всі немовлята в очікуванні грудей матері.

- Тобі було у два рази складніше.

- Це було непросто, так. Я втратив не тільки кохану жінку, я втратив матір своєї дитини. Було важко і морально, і фізично. Тоді я тільки починав свій бізнес і не було ні няньок, нікого. Спасибі моїй мамі Інні, якби не вона.

- У тебе виросла чудова дочка.

- Тут я згоден. Я пообіцяв собі, що Аліна буде найкращою, такою, якою б хотіла її бачити Женя.

- Впевнена, що вона дивиться на вас з небес, і пишається вами.

- Думаю так.

Більше говорити на цю тему ми не стали. Поснідали, випили чаю з обліпихою, і ситі вийшли з кафе.

- Ну що, куди тепер? - поцікавилася Ріта, коли ми опинилися на вулиці.

- Можемо прогулятися по лісі. Тут є покажчики, а трохи далі, розташовується ярмарок. Там можна зігрітися і перекусити. Ну це я так, про всяк випадок кажу. Хіба мало, зголоднієш.

- Ага, тільки що наїлися і знову їсти.

- Щось на зразок того. А ще там є гірки, і можна кататися на санках.

- Ну, кататися на санках зараз не для мене. Занадто рано веселитися. Я тільки вчора дідуся поховала.

- Та вже, розумію. Але прогулятися ж ми можемо? Або ще варіант на ковзанах покататися?

- Давай ковзани пізніше, угу?

- Добре.

Врешті ми вирішили прогулятися по лісі, розповідаючи кожен про себе. І через пів години ми прийшли до ярмарку, де не тільки торгували різними продуктами, а й більшою мірою готували вуличну їжу, різні страви та безліч зігріваючих напоїв. Так само тут знаходилися атракціони, які в силу погодних умов зараз були закриті. Але дітвора знаходила чим зайнятися. Тут була облаштована зона грою, хто швидше зліпить сніговика, так само катання на санках і навіть на лижах. Але останнє тільки для дітей. Гірки теж були дитячі. Так само на ярмарку можна було купити ялинку, і різні ялинкові прикраси.

Казка, одним словом. Але я бачив, як тут подобається Ріті, і був радий, що привіз її саме сюди. Вона змогла відвернутися та отримати приємні емоції. Інакше б вдома вона просто накручувала себе, зводила з розуму і звинувачувала б у смерті дідуся. Тільки це б його вже не повернуло, тому я і вирішив відвезти Ріту, щоб вона могла дозволити собі трохи відпочити.

- Тут так красиво, Микит. Спасибі тобі величезне, - прошепотіла вона і піднявшись на носочки, поцілувала мене в куточок губ.

Я поглядом завмер на її очах. Бачив, що вона хоче того ж, чого і я, і не витримавши, рвучко обійняв і з жадібністю притиснувся до солодких губ.

Друзі, змінила назву, але на сюжет це не вплине))