Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

— О, виноград! Де це ти взяла? — зустріли мене дівчата радісним вигуком.

 — Купила, — я не хотіла вдаватися в подробиці. — Пригощайтеся!

А сама пішла в ванну кімнату та довго вмивалася холодною водою, щоб трохи привести себе до тями. Воліла б узагалі прийняти душ, але гаряча вода в нашому гуртожитку з’являлася лише з початком опалювального сезону, тому, аби скупатися, ми мусили гріти воду в відрах чи каструлях. Зараз мені було не до того. 

Дівчата збиралися на день народження до якоїсь одногрупниці, весело підбирали собі гардероб, робили “бойовий макіяж”, а я забилася в єдине тихе місце у кімнаті — на балкон — і бездумно спостерігала за голубами, які кружляли в блакитному небі.

 — Алін, як справи? — почувся знайомий голос.

Я підняла голову. З балкону восьмого поверху, що знаходився по діагоналі від нашого, звішувався Женька. Дивно, що я досі так і не поцікавилася, де саме він живе.

 — Нормально, — мені не хотілося ні з ким розмовляти, особливо з ним.

 — Хочеш, в кіно підемо? — він не відставав. — Там вийшов новий фільм, “Титанік”, кажуть, дуже крутий!

 — Я не можу, погано себе почуваю, — та що ж це таке, ніде немає спокою у цьому клятому гуртожитку! 

 — Шкода, тоді одужуй швидше! — його розкуйовджена голова зникла за балконними дверима. 

***

Я повернулася до кімнати, обклалась конспектами і вдала, що старанно вчуся. У будь-який інший день пильні сусідки помітили б, що зі мною коїться щось не те. Але сьогодні вся їхня увага була зосереджена на майбутній вечірці. Тому вони швиденько зібралися та пішли, а я залишилась — нарешті! — в гордій самотності.

Мої думки знову і знову поверталися до Мельника. Я пригадувала, як він застібав на мені сукню, торкаючись ніжно-ніжно, ледве чутно, як потім став зачісувати мені волосся… приємнішого відчуття я досі не переживала.

Мої очі заплющилися, я уявила, що от зараз двері відчиняться, і Олександр Миколайович увійде сюди. І справді двері рипнули, почулися чиїсь тихі кроки, але я все ще не розплющувала очей, чомусь мені було лячно і соромно подивитися на нього. А він підійшов, узяв мене за плечі, підняв зі стільця, так що я аж стала навшпиньки, і припав губами до моїх губ…

Я здригнулася, книжка, яку я тримала досі в руці, з голосним звуком впала на підлогу. Виявляється, отак, сидячи за столом, я задрімала — добре, що сама не гепнулася зі стільця. Ото було б смішно! 

Я думала про смішне, та веселіше мені не стало. Підвелася, підійшла до дверей і замкнула їх на ключ.

Нехай дідько забере цих чоловіків, від них одні лише неприємності!