Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Куди завгодно, тільки не до колгоспу.

Хрущов на полі

Тому в Радянському Союзі після закінчення Другої світової війни й припинення поставок продовольства із США закономірно й неминуче настав голод.

Про це вожді були змушені іноді побіжно згадувати під час своїх виступів.

Виступає заступник Голови Ради Міністрів СРСР, майбутній глава уряду СРСР, колишній і майбутній член Політбюро О. М. Косигін, розповідає про перші повоєнні роки:

«Мені доводилося в той період виїжджати до низки районів — до Башкирії, у Куйбишев, до Молдавії — у зв’язку з поширенням епідемій і голоду. У низці областей від голоду вмирало багато людей.»

(Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. ЦХСД. Фонд 2. Опис 1. Справа 257. Вечірнє засідання 28 червня 1957 року)

На цьому самому пленумі виступає посол Радянського Союзу в КНДР товариш О. М. Пузанов і повідомляє, що в жовтні 1952 року на XIX з’їзді КПРС було оголошено: «Зернова проблема розв’язана успішно, остаточно й безповоротно». Товариш Пузанов продовжує:

«Це було не просто «лакування» дійсності. Це був грандіозний обман партії і народу!»

Колишній перший секретар ЦК КП Карело-Фінської РСР, а після того, як усе населення республіки втекло до Фінляндії, — перший секретар Карельського обкому товариш Л. І. Лубенников додає:

«У Карелії не можна було літра молока для хворої дитини дістати... І картопля, й овочі скоро будуть у достатку».

Тобто під керівництвом нашого любого Микити Сергійовича піднімемо сільське господарство! Скоро буде вистачати навіть картоплі, капусти й огірків! Щоправда, нині, за чотири місяці до 40-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції, картоплі в країні не вистачає.

Перший секретар Ставропольського крайкому КПРС товариш І. К. Лебєдєв зазначив:

«У Пензенській області, де я працював, в окремих селах до 40% було закритих хат. Народ пішов, працювати було нікому».

Вожді у своєму колі відверто визнавали, що російське село під їх мудрим керівництвом вимирало.

А з ним разом — і Росія.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Дорікають: пишеш історію, та тільки стиль у тебе цеє, не науковий.

Згоден. Не виправдовуюся.

Я не історик, себе до них не зараховую. Просто намагаюся розібратися з деякими незрозумілими моментами нашого недавнього минулого. І якщо вдається розкопати щось таке, що може становити інтерес для народних мас, публікую.

Наша історія надзвичайно цікава.

Але знаходяться люди, які цю приголомшливо цікаву історію пишуть надзвичайно нудно. І цим пишаються. І цим мені очі колять.

Я вважаю, що народ має свою історію знати. Принаймні нею цікавитися. То нехай же хтось мені пояснить, навіщо її, моторошну, дику, жахливу, дивовижну, сліпучу, іскристу, робити сірою і нудною?

Слід писати так, щоб не згас інтерес народу до своєї історії. До нашої історії. Я намагаюся писати так, щоб було ясно і зрозуміло. Не завжди вдається, але стараюся. Я ще й не так написав би, шкода, що краще не вмію.

Розділ 8

1

Після завершення Другої світової війни не тільки внутрішня, а й уся зовнішня політика Сталіна виявилася провальною.

На Потсдамській конференції влітку 1945 року Сталін зажадав, щоб Лівія перейшла під контроль Радянського Союзу, тобто товариш Сталін намагався отримати колоніальні володіння в Африці. Лівія — це бази на Середземному морі й нафта. Захід відповів відмовою.

Під час війни війська Червоної Армії було введено в Іран. Половина Ірану — Чьорчіллю, половина — Сталіну. Війна закінчилася, британські війська готувалися до повернення додому, а Сталін вирішив залишити свої війська назавжди.

Але цього йому не дозволили, пригрозивши війною.

Сталін, ідучи, намагався нафтоносний шматочок Ірану відрізати, оголосивши його «іранським Азербайджаном». Однак із цього теж нічого не вийшло.

Сталін вирішив узяти під тепле крило Грецію і Туреччину. Захід відповів створенням НАТО: Грецію і Туреччину не віддамо.

Сталін, усупереч ним же укладеним Потсдамським угодам, замислив прибрати Західний Берлін. Для цього, починаючи з 24 червня 1948 року, улаштував транспортну блокаду Західного Берліна. Захід відповів небаченим в історії повітряним мостом. Продукти до Західного Берліна постачали повітрям. А паливо — ось воно, на кожному бульварі столітні липи. Жителі Західного Берліна порізали на дрова дерева на бульварах і в парках, але не здалися.

Сталін ударив по Південній Кореї. Захід відповів усебічною військовою допомогою, потім і висадкою потужних військових контингентів США, Великобританії та їхніх союзників на Корейському півострові. І Південна Корея вистояла.

Сталін спробував проштовхнути комуністів до уряду Італії та Франції. Щось удалося. Проте лише частково. У підсумку — знову провал.

Сталін планував вийти до Середземного моря. З Лівією не вигоріло. Другий варіант: побудувати радянські військово-морські бази в Югославії. Але й тут — облом. Югославія вийшла з-під контролю Радянського Союзу.

Плюс до всього цього Холодна війна.

2

Товариші науковці пояснюють причину Холодної війни: 5 березня 1946 року Чьорчілль у Фултоні виголосив промову.

А де той Фултон? Шукайте на мапі — не знайдете.

І хто такий той Чьорчілль? Це колишній британський прем’єр, остаточно усунений від влади.

Дивина: проголосив відставний Чьорчілль промову — і розпочалася Холодна війна.

Виходить: не проголосив би — і не було б ніякої Холодної війни.

І не втікали б східні німці до Західної Німеччини, а північні корейці до Південної Кореї. І не стріляли б прикордонники їм у спини.

І не підтримував би Радянський Союз африканських князьків, що стали на шлях соціалізму. І не будували б ми атомні підводні човни в неймовірних кількостях. (До 1994 року в Росії побудовано 243 атомні підводні човни, у всіх інших країнах світу разом узятих — 221 (Червона зірка. — 2001. — 5 грудня).

На мій погляд, причини Холодної війни полягали не в тому, що хтось виголосив промову. Причини лежали значно глибше.

Червона Армія звільнила декілька країн Центральної Європи від «коричневої чуми», але, звільнивши, не забажала повертатися додому. Незабаром у всіх звільнених країнах під захистом радянських танків прийшли до влади хлопці, які були бажані товаришу Сталіну, і взялися до соціалістичних перетворень.

Але щоб