Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Вечір сьогодні обіцяв бути цікавим. На заплановану чи то вечірку, чи то зустріч двох клубів зїхалось вже більше 50-ти мотоциклів, і, як зрозуміла, Ніка, це ще були не всі запрошені. 

Ніка планувала бути незалежним спостерігачем, однак, дивлячись, як Киця, Проспект Крис та Нессі мотаються між столиками, не присівши ні на мить, не витримала. 

– Дасте мені уніформу, як у вас? – схопила за рукав Нессі. 

– Навіщо? – здивувалась та. 

– Хочу вам допомогти. Мені нудно. – це була напівправда. Нудно Ніці точно не було. Однак вона розуміла, що в уніформі зможе видатись звичайним персоналом, і привертатиме менше уваги. 

За хвилину разом з черговим підносом, Несс винесла їй чорний фартушок, як у неї і Киці. Ніка швидко включилась в роботу. Навіть поговорити і дізнатись, що зазвичай їм допомогає Ед, а це завис десь у справах, і доводиться втрьох справлятись, встигла. 

Ед… На мить Ніка зависла, згадавши його загадкову усмішку, та той поцілунок. 

– Ей, стомилась? – Киця смикнула її за фартушок, усміхнувшись. 

– Задумалась! – зізналась Ніка. 

Доки накривали столи, Киця встигала потроху вводити Ніку в курс справи. Сьогодні Вовки зустрічались з мотоклубом “Акули”. Колись вони були майже ворогами, та Вовки і їх президент Шарк змогли знайти спільну мовуі тепер намагались всіляко підтримувати дружні стосунки. 

До початку вечірки, незважаючи на гарну фізичну форму, Ніка відчутно стомилась. В барі ставало дедалі більше людей, і маневрувати між ними з підносами було складно. А якщо основне завдання -- ще й розгледіти, “просканувати” кожного з відвідувачів, то не дивно, що пильність вона таки втратила, і з підносом повним відкритих пляшок пива, що несла компанії з нашивками чужого клубу – “Акули”, налетіла на високого огрядного чоловіка в футболці з пащею акули і жилеті. Одна з пляшок перекинулась, і пінна рідина полилась просто на штани і черевики чоловікові. 

“От ччорт!” – пробасив той у Ніки над головою. 

– Вибачте! – швидко зібралась вона і поставивши піднос на столик, схопила серветку. Поки той зчудовано дивився на неї, спритно витерла рідину зі штанів. 

– А ти мені вже подобаєшся! – пробасив той. 

– Ще раз вибачте, мушу йти! – Ніка вже розвернулась, як рука незнайомця міцно схопила її за фартушок. 

– Стій! Ти новенька? – тепер байкер вже уважно вивчав її, дивлячись так, наче вперше побачив. 

– Так! – це вже відверто Ніці не подобалось. – Якщо треба відшкодувати збитки, я без проблем! 

– Жартуєш? Ще я з дівки грошей не брав. Та й штанам нічого не буде, шкірзам швидко сохне. 

– Шкірзам? – За мить Ніка забула, що мала б вже зникнути подалі від можливих проблем. 

– Так, тому можеш не паритись!

– А у вас і жилет зі шкірзама? – вже зовсім осмілівши, Ніка взялась за край жилета, намагаючись зрозуміти, з чого він. 

– Звісно! Це ж фішка Шарка, ніякої шкіри! Добре, хоч на електробайки пересідати не вимагає! – чолов'яга басовито зареготав, і розцінивши цікавість Ніки по-своєму, притягнув її до себе. 

– Ти тут з кимось? – спитав, обдаючи гарячим подихом з запахом алкоголю. 

– Так! Я тут з… – Ніка підняла очі й побачила Еда, що пробирався між столиками просто до них. “Здається, порятунок!” – тільки й встигла подумати, як раптом чиїсь руки міцно обняли її зі спини. 

– Це моя пташка, Бетмен! – Старий Вовк з'явився, наче ні звідки. І чомусь поряд з ним Ніка відчула себе в повній безпеці. 

– Оо, Вовчище! Сорян, не знав! 

– Без проблем! – кривувато посміхнувшись, Вовк приобійняв Ніку міцніше. – Ти тільки наступного разу питай. – вже без посмішки додав.