Читати книгу - "Букет улюблених квітів"

— Ні з ким не спілкується, майже не виходить з номера, тільки іноді їздить назирці за отим, другим чоловіком, але так, щоб той не побачив! Зрозуміло?

— Тобто він стежить за Горником?

— Саме так! — уже на вухо шепотіла прибиральниця. — А ще він кудись відлучається ночами. Ось так!

— Це вже цікаво!

— І я так подумала! Куди може нормальна людина у нашому місті піти вночі? Та?

— Може, до жінки, на побачення?

— Ага! Так, та й не так! До жінки звечора йдуть, а не посеред ночі!

— Справді. А що скажете про Горника?

— Не менш цікавий тип. Він також здебільшого відсиджується у номері, але останніми ночами почав кудись зникати. Одного разу підгледіла, як він повернувся до свого номера з квітами, а ввечері кудись подався.

— А які саме квіти він приносив? Часом не білі лілії?

— Ніби їх!

— А коли це було?

— Ой, це я вам не скажу! У мене один день на інший схожий, як близнюки!

— Дякую вам, Маріє Павлівно! Мені час бігти!

— А пити каву?

— За мене випийте! — кинув він жінці вже на ходу.

Анатолій вийшов з готелю задоволеним. Хоча б якась зачіпка знайшлася! Якщо Горник купував білі лілії, то він тепер у нього підозрюваний за номером один. Анатолій вирішив не гаяти часу й одразу простежити за підозрюваним. Він сів у свою автівку та перегнав її до непримітного місця в затінку.

Чекати довго не довелося. Горник вийшов з готелю та попростував до свого припаркованого на вулиці чорного «джипа». Анатолій хотів уже рушати за ним, коли зауважив, що на певній відстані від «джипа» рухається автівка Маріуша.

— Стає цікаво! — сказав сам до себе слід чий. — Марію Павлівну можна брати у штат! — і сів на хвіст синьому «порше».

Біля кіоска з квітами авто Горника зупинилося. Чоловік вийшов з машини та попрямував до кіоска. «Порше» зачаїлося під деревом неподалік, Анатолій пригальмував також: він надумав з’ясувати, що робитиме чоловік у кіоску. Слідчий поставив свою машину поодаль і поквапився до крамнички.

Горник зупинив погляд на ліліях, розміщених у правому кутку кіоска.

— Подобаються білі лілії? — запитала його продавчиня й розпливлася в усмішці.

— Так! Дуже гарні квіти! — кивнув він головою.

— Зібрати в букет?

Чоловік замислився. Дивлячись на лілії, він, здавалося, не почув запитання дівчини.

«Стає ще цікавіше!» — подумав Анатолій, демонстративно нібито зацікавлюючись першим-ліпшим букетом.

— Ні, дякую! Тобто мені потрібні... троянди... білі, — якось чи то невпевнено, чи розгублено промовив чоловік.

— Зараз зроблю! — сказала дівчина й метнулася вибирати троянди на довгих стеблах. — Вам для кого?

— Як для кого? Для жінки! — відповів чоловік і дістав портмоне.

— Це зрозуміло, — дівчина привітно всміхнулась. — Якого віку жінка?

— У жінок таке не питають, — відрубав він.

— Стільки досить? — запитала продавчиня, відібравши сім найдорожчих троянд.

— Ні. Зробіть більший букет, цей має біднуватий вигляд, — звелів покупець.

Дівчина хвацько заходилася складати квіти у великий букет — не щодня ж випадає така нагода!

Анатолій зрозумів, що не почує більше нічого нового, тож тихцем вислизнув з кіоска й повернувся до своєї автівки.

«Він якось дивно тупився в лілії. Ще й сказав, що подобаються лілії, а купив чомусь троянди, — міркував дорогою слідчий. — Дивно!»

Дивною виявилася не тільки Горникова поведінка. Як же здивувався Анатолій, коли обидві автівки рушили в одному й тому самому напрямку — на вулицю, де живе Тамара. «Джип» став біля Томиної оселі, а «порше» завернув у провулок і зупинився там. Анатолію не лишалося нічого, окрім як проїхати вулицею далі. Він повільно прокотився повз будинок Тамари й устиг побачити, що Горник узяв букет троянд і попрямував до хвіртки.

«Цей тип, мабуть, зайняв моє місце, доки я ганявся за маніяком», — подумав Анатолій і натиснув на педаль газу.

Розділ 19

Маріуш умостився на сидінні свого авто зручніше й ковтнув із пластикової пляшки мінералки.

«Добре, що здогадався покласти пляшку з водою на ніч до морозильної камери, — похвалив себе він. — Спека така, що розплавитися можна».

Він уже пожалкував, що взяв свій «порше» (надто показна машина для такого містечка) але послуги прокату автівок у місті не було, а таксист міг би виявитися занадто допитливим. Маріуш нервувався, бо сховатися довелося у провулку, де нещодавно сталося вбивство, але іншого місця спостереження за Славком не знайшлося.

«Оце так новина! — міркував Маріуш. — Оце так Слава! А поїхав же нібито в особистих справах, на зустріч з минулим. Цікаво, що його сюди привело?»

Маріуш не знав відповіді на це запитання. Попри впевненість, що все зрештою з’ясує, чоловік відчував, як його довіра до гендиректора зменшувалася щохвилини. Наразі Маріуш розумів тільки те, що Слава зовсім не та людина, за яку себе видає.

«Утім, як і я», — подумав Маріуш, зітхнувши.

Обізвався мобільний телефон. Чоловік поглянув на екран — Світлана.

— Як невчасно! — роздратувався він, але на дзвінок відповів.

— Маріуше, привіт! Як ти? Вже скучив за мною? Зізнавайся! — єлейним голосочком проспівала жінка.

— Вітаю! Як відпочиваєш? — замість відповіді спитав Маріуш.

— Усе чудово! Погано, що тебе немає поруч!

— Мені здається, ти звикла їздити на відпочинок без мене.

— Чи можна до такого звикнути? Ображаєш, любий! Мені тебе завжди не вистачає! Постійно уявляю, що ти поряд, що ми з тобою йдемо піщаним берегом, а хвилі приємно лоскочуть нам ноги...

Світлана говорила й говорила, а Маріуш слухав, знаючи, що кожне її слово, хай із якою акторською майстерністю промовлене, наскрізь просякнуте фальшем. Він міг би зараз сказати про ті знайдені у спальні пігулки, але вирішив змовчати, щоби дізнатися, як далеко може зайти у своїй брехні людина. Маріуш і сам загруз у неправді по самі вуха, загрався так, що повірив у неї. Хоча... З роками чоловік зрозумів, що до тієї налиплої, як бруд, неправди повністю звикнути неспроможний: подвійність життя, коли був однією людиною, а став зовсім іншою, зрештою виснажує. Колись йому здавалося, що із собою колишнім він попрощався назавжди, але стерти з пам’яті спогади навіть силою власної волі неможливо, і вони час від часу нагадують про себе, мучать ночами, щоб одного разу відібрати спокій зовсім. І ось тепер, коли він нарешті