Читати книгу - "Холодна Гора"

Я заспокоїв його і дав йому добре помешкання. Він його заробив. Тримісячне слідство в японців не було дрібницею.

Під час громадянської війни Ярошенкові часто доводилося переходити маньчжурський кордон, щоб організувати транспортування хліба для Червоної армії. Він залучав хунхузів — китайських розбійників — на службу російської революції. Те, що він розповідав про ті часи в Китаї, перевершувало всякі можливі витвори моєї фантазії.

Якщо навіть лише частина з того є правдою, то ті часи були шаленими.

Ярошенко зробив потім звичайну кар’єру комуніста, що мав заслуги в часи революції. А наприкінці 1937 року його було заарештовано. В очах ДПУ він був японським шпигуном. Опріч того, разом зі своїми старими товаришами з партизанського руху готував збройне повстання. Ярошенко витримав слідство, не визнавши нічого.

Я запитав Богуцького:

— Навіщо, власне, арештовують колишніх партизанів?

— Чекісти вважають, що партизани для них небезпечні. Партизани ще й досі тримаються разом і розмовляють про минулі часи.

Вже це й привернуло їхню увагу. А потім: люди, які вже раз пішли до лісу за свободу, можуть вчинити це ще раз. Чекісти не можуть цього допустити.

Ярошенко вніс до нашої камери нові віяння. Був він амбітний, дисциплінований, енергійний. Примушував нас до щоденної гімнастики. Я опинався, бо був дуже слабким. І тоді він сказав:

— Олександре Семеновичу, я дам тобі їсти.

Надійшов день «лавочки». Ярошенко мав гроші й закупив максимально дозволену кількість харчів, якими потім порівну ділився зі мною. Я спочатку відмовлявся і брав лише хліб. Але він дуже розсердився і заявив, що я ображаю його товариські почуття. Зрештою, я погодився, з того часу він регулярно підгодовував мене.

Ярошенко мав багато негативних рис: був амбітний, гонористий і дуже вразливий. Опріч усього, не терпів повчань у присутності сторонніх. Коли якось я його поправив, він дуже розізлився, повністю втратив контроль над собою, влаштував дуже неприємну сцену і вилаяв мене огидними словами. Після цього моя матеріальна залежність від нього почала мене пригнічувати. Я змінив ліжко з тим, щоб ми не були сусідами і перестав вживати їжу, яку він мені пропонував.

Ярошенко це помітив і також перестав їсти. Та взаємна голодівка тривала декілька днів. Врешті зав’язалася розмова.

— Навіщо допікаєш мене, Олександре Семеновичу? Навіщо ображаєш? Я не зробив тобі нічого поганого. Згинеш марно, коли не будеш їсти того, що я тобі даю. Я не можу дивитись, як ти голодуєш.

Ми порозумілися й знову почали їсти разом.

Нескінченно довго тяглися дні, кожен уже знав історію слідства інших. Нових прибульців не було. Нам бракувало інформації для політичних дискусій, а поза тим ми не хотіли думати ні про слідство, ні про політику. Ярошенко запропонував, аби кожен із нас розповів цікаву історію зі свого особистого життя чи з життя своїх приятелів. Без політики! Ми погодилися…

Його звали Григорій Григорович Вурста, одягнений був як молодий колгоспний селянин. Ми почали, як звичайно, розпитувати.

— Звідки ти?

— З-за кордону.

Нічого в цьому не було незвичайного. Я також був із-за кордону.

— Як давно ти в Союзі?

— Два дні.

Це вже було щось інше. Це була сенсація. Два дні! Ми вже давно забули, що є така річ як закордон. Богуцький звернувся до нього:

— Два дні тут, і вже у в’язниці? Не розумію, як це тобі вдалося?

— Я хотів вступили на російську службу і для цього перетнув кордон. Шукав поста ДПУ, аби здатися. Але ще не встиг його знайти, як був арештований. Мені не повірили.

— Звідки походиш?

— З Польщі.

— Поляк?

— Ні, росіянин, походжу з Закарпатської Русі. Я громадянин Чехословаччини.

Його вимова являла собою мішанину чеської, польської, російської та української. Мав 27 років. Спочатку справляв враження дуже схвильованого, а потім заспокоївся.

Розповів про своє життя. Відвідував у Празі льотну школу. Там гестапо завербувало його до шпигунської роботи проти Чехословаччини. Пізніше займався розвідкою в Польщі. Але нібито завжди був російським патріотом, а тепер, коли німці проводять антиросійську політику, постановив порвати з німцями. Тому й перетнув кордон, щоб запропонувати росіянам свої послуги.

Ми були глибоко вражені. В нашій камері знаходилась людина, яка була завербована гестапо шпигувати проти Чехословаччини. Між ним і нами утворилася прірва. Він сидів сам на своєму ліжку, ми з ним не розмовляли.

Уночі, коли він заснув, до мене підійшов Богуцький.

— Чи Ти віриш йому, Олександре Семеновичу?

— Не знаю, треба подумати.

— Щось тут не так. Це просто шпиг, спійманий при переході кордону.

— Чому так думаєш?

— Це ж дуже просто. Якщо він дійсно хотів вступити до нас на службу, то міг просто ввійти в контакт з нашими людьми в Празі та Варшаві замість того, щоб переходити вночі кордон.

Через два дні все вияснилося. Вурста повернувся з допиту, де зізнався в усьому. Розповів нам: