Читати книгу - "Спомини"

завоює довір’я інших членів капітули і стане адміністратором Каунаса, а з часом і всіх інших дієцезій Литви. План вдався, і Станкевічус став спочатку канцлером, у 1947 р. — адміністратором Каунаської архидієцезії (до 1965), а в 1949 — також адміністратором Вілкавішкіської та Кайшадоріської дієцезій (до 1957). Він відразу ж зайняв позицію лояльности та співпраці з радянською владою як передумови збереження Католицької Церкви в Литві від цілковитого знищення. Фактично, він був “primus inter pares" серед усіх адміністраторів Литви, і становище Церкви залежало від його відносин з радянською владою. Він публічно визнав радянську владу, активно підтримував зовнішню політику та мирні ініціятиви СРСР, закликав литовське підпілля скласти зброю. Оскільки семінарія архидієцезії знаходилася під його контролем, він здійснював відбір семінаристів та формування навчальних програм відповідно до вказівок влади. Утім, хоч радянська влада й поставила на чолі Католицької Церкви в Литві свого агента, вона ніколи не мала повного довір'я до Станкевічуса, слідкувала за ним, підслуховувала розмови в його кабінеті і підозрювала його в антирадянських сентиментах. Через прислуговування владі в її антиватиканській політиці Станкевічус втратив будь-які шанси стати єпископом, а невдовзі був списаний з рахунку і радянськими спецслужбами, які переключили свою увагу на висвяченого в Римі в 1965 р. (і ще раніше завербованого) єпископа Юозаса Матулайтіса-Лабукаса (Juozas Matulaitis-Labukas, 1894–1979). ">[897]. Я запропонував їм поки що, за схваленням Святого Престолу, обрати іншого таємного адміністратора, до якого могли б звертатися з довір’ям.

У таборі я зустрів одного чудового литовського священика на ім’я Альфонс Сварінскас[898]. Ми були разом у тюрмі надзвичайно строгого режиму, відомій як “Спец”. Він витерпів багато переслідувань та тортур і має рідкісний дар підтримувати добрі стосунки з радянськими адміністративними органами. Через рік спливе його термін ув’язнення. Я хотів узяти його до Риму як свого секретаря, бо найбільше його бажання — побачити Святішого Отця, але це виявилось неможливим. Я сердечно поручаю його ласкавій пам’яті Вашої Святости. У таборі були також два литовські каноніки: Рауда[899] та Кішкіс[900], які, відбувши термін ув’язнення, повернулися на батьківщину. У таборі залишилися ще два-три литовські священики[901], декан-латиш і з десяток наших священиків.

Трохи пізніше, в окремому листі, дозволю собі покірно просити Вашу Святість ласкаво зволити поновити раніше уділені мені повноваження й додати до них іще деякі.

Благаючи батьківського апостольського благословення для мене і моїх священиків та вірних, розкиданих по широченних просторах СРСР, прошу дозволити мені висловити найщиріші почуття синівської любови, відданости й послуху

Вашої Святости

найслухняніший син

+ Йосиф Сліпий

Архиєпископ і митрополит Львівський

Ватикан, 1 липня 1963 року

Блаженніший Отче,

Дозволю собі довести до ласкавого відома Вашої Святости наступи факти. Наприкінці Другої світової війни до Польської Республіки були прилучені майже в цілості наші Перемиська та Сяноцька єпархії, а з ними близько 500 тисяч вірних українців-католиків, які тепер, стероризовані, ховаються по всій Польській Республіці. Самі поляки визнають, що українського елементу є близько 200 тисяч осіб, а це “une quantité pas negligeable”[902].

У зв’язку з цим питанням до Святого Апостольського Престолу вже звертаються з різних сторін із проханням призначити для наших вірних єпископа, який би про них піклувався. Єпископський престол у місті Перемишлі існує ще з X століття, і його безперервно займав єпископ східного обряду; щойно тепер він залишився без ординарія. Також і місто Сянік було єпископським осідком у середньовіччі, а з 1934 року стало осідком апостольського екзархату.

Ad pedes provolutus[903], дозволю собі покірно просити, щоб Ваша Святість зволили присвятити цьому питанню свою батьківську турботу і ласкавим призначенням єпископа потішили вірних у їх критичній ситуації.

16 травня цього року, під час розмови з Його Еміненцією кардиналом Вишинським, я зрозумів, що він особисто неприхильно ставиться до призначення нашого єпископа в Польщі. Він складає вину за таке становище на польську владу, але в дійсності це не так. Його Еміненція кардинал Вишинський не хоче навіть визнавати національний термін “українці, український” — а треба сказати, що за залізною завісою цей термін визнають усі без