Читати книгу - "Яр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Яр" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 195 196 197 ... 291
Перейти на сторінку:

— Шо тепер буде, Макси?

Але Максим не знав не тільки того, що буде, а й що діється зараз. Так вони й простояли біля вікна до самого ранку, дивлячись на спалахи й здригаючись після кожного дужого вибуху.

О сьомій годині, коли повернувся з нічної зміни Антін, Максим подавсь на роботу. Він більше не міг усидіти в хаті, бо канонада, хоч і послабшала, проте, тривала й досі. Антін привітав його лише помахом руки. Він був стомлений, аж блідий, і хоч це можна було віднести на рахунок нічного чергування, але Максим знав, що справа тут не в цьому. Шуряк мляво всміхнувся до нього й для годиться спитав:

— Як воно?

Максим нервово стенув плечима.


Афіноґен Горобцов уже був у кабінеті. На моє привітання він одповів зовсім іншим:

— Какая-то блядь... Два поезда лбами! Один с бензином, а другой с боеприпасами. Снаряды, мины...

Отже, я таки мав рацію, диверсія не обійшлася без мого шуряка.

Обличчя в Афіноґена було землисто-сірого кольору й здавалося твердим і нерухомим, наче картонна маска. Досі я не бачив його таким.

Задзвонив телефон. Я зняв слухавку. Говорили з приймальні коменданта. Начальника української поліції поручника Горобцова викликав до себе лейтенант Газе.

— Началось, — сказав Афіноґен і потяг ноги до виходу.

За півгодини він повернувся.

— Приказано привести сюда всех стрелочников и путевых обходчиков, — клацнувши щелепою, сказав він, а по хвилі додав те, від чого в мене почало сохнути в горлі: — Займитесь вы этим, добро? У меня голова разламывается. Мне еще надо туда. — Він показав пальцем на підлогу. — Может, мы не все кодло в тех Веприках выловили, а может...

Афіноґен не доказав. Певно, його розбирали сумніви, він завагався: чи справді головний осередок диверсантів окублився саме у Веприках?

— Коли їх? — нетвердим голосом поспитав я.

— Стрелочников? Немедленно!

Афіноґен вийшов, а я вхопився за голову. Що ж робити? Цього разу Антонові не пощастить уникнути розправи. Я просидів у такій йозі добру годину, тоді повільно встав і вийшов до чергового. Це був заїкуватий Милитенко.

— Скажіть, нехай мені складуть список усіх стрілочників та шляхових обхідників.

— Єсть, па-пане шехве!

Список принесли негайно. В останньому рядку стояло прізвище Антона Яголи. Я розпорядився привести всіх до поліції. Усіх, крім Антона. До шуряка пішов сам.

— А як стрілятиме, па-пане шехве? — застеріг мене Милитенко.

Я тільки рукою махнув, Милитенко був не тутешній і не знав ярівських людей.


Антін уже встиг умитися, попоїсти й тепер мирно хрін у своєму ліжкові. Максим грубо торснув його за плече. Шуряк розплющив очі. І з них повільно зійшла запона сну.

— Шо таке? — буркнув Антін Ягола.

— Вставай!

Не зводячи з нього ще каламутного погляду, Ягола підвівся й звісив ноги додолу, кощаві й волохаті. Тоді глянув на годинник — була десята.

— Чого так рано?

— По тебе прийшов.

— Як зять? — глузливо всміхнувся припухлими вустами Ягола. Він, певно, усе зрозумів. Але Максим грубо відповів йому:

— Як поліцай!

Антін кахикнув і знову всміхнувся:

— Як така математіка, то вже другий калінкор. Добре, шо в хаті своя поліція...

— А ти не смійсь...

Максимів голос зірвався на благання:

— Скажи, то твоїх рук діло?

— Шо?

— Антоне! Я мушу знати.

— Як багато знатимеш, то, повідіму, голова заболить. Поїзди самі.

Максим притулився на краєчок ліжка.

— Якщо знаєш, що вони зіштовхнулися, то, значить, це підстроїв ти.

Антін засміявся нервовим сміхом:

— Я чистенький, як ота Діва Марія.

Тоді посерйознішав і спитав:

— Так шо: удіваться?

Максим кивнув головою, не дивлячись на нього.

— Не дають людині поспать після роботи. Ви ж кажете, ваша власть одне тіки й робе, шо про людей печеться! — Він крикнув у вікно, де вешталася дружина: — Па!

Та заглянула в двері:

— Шо таке?

— Де моя сорочка?

— Нашо тобі?

— Тре! — підійшов до дверей і почухав спину об одвірок.

— Де ж! — відгукнулася Паша. — У жлукті. Замочила. З неї вже хоч олію дави.

— Дай якусь другу вдіться.

— Ітимеш кудись?

Антін лише махнув рукою:

— Оно зятьок твій гука на сто грам.

Паша підозріло бликнула на одного й другого й полізла до скрині. Ягола вдягся, поплював на долоню й прилизав чуба до вмазаної в стіну скалки дзеркала, і вони пішли.

— На обід поприходите? — кинула навздогінці їм Паша, і Антін одмахнувся.

У поліції й комендатурі діялося, мов на пожежі. Коридорами сновигали туди й сюди заклопотані службовці, раз у раз хряпали двері. Я спитав у вартового, куди зводять затриманих залізничників. Німець показав рукою на кабінет лейтенанта Газе.

— Просто сюди?

Це був знайомий мені ще з перших днів біловолосий із

1 ... 195 196 197 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Яр"