Читати книгу - "Коли курява спаде"

матері зірвалася таємниця, яку вона ховала в серці багато років. Вона була жінкою легкої поведінки. Коли вона це сказала, я відразу ж згадав великий, яскраво розмальований будинок у поселенні й навіть почув рипучий голос патефону, а також відчув запах смаженого м'яса й тушкованого горошку. Однак від дружини туси не йшов такий запах. Вона наказала нагріти в чайнику горілки й проковтнула кілька опійних кульок разом із цією теплою рідиною. Потім вона наказала підігріти ще чарку горілки і, поки виникла пауза, знову попросила мене нахилитися до неї. Вона поцілувала мене в чоло й тихим голосом сказала:

— Цього разу мені не потрібно перейматися тим, дурень мій син чи ні.

Вона знову проковтнула кілька кульок, а потім лягла на бік на своїй низькій строкатій тахті, говорячи ніби сама до себе:

— Раніше, коли хотілося опію, завжди потрібно було думати про гроші, а в Мерці цього було вдосталь, тож я не шкодую.

Після того вона закрила очі й заснула. Служниця виштовхала мене за двері. Я ще хотів обернутись і поглянути на матір, але в цей момент ранкову тишу розрізав різкий свист.

Атака суперників тривала декілька днів, після чого вони знову випустили з замку людей, які боялися смерті. Але на тому їхня добра воля вичерпалась і вони більше не церемонились та не посилали своїх солдатів із рушницями на стіни замку. Спочатку я думав, що ми будемо воювати багнет на багнет і рушниця на рушницю, однак у них уже не стало терпіння, і знову загуркотіли гармати…

Перший снаряд упав на майдані перед замком і розірвався там, вивернувши величезну купу землі. Ганебний стовп також розірвало на друзки, що вилетіли в долину. Наступний снаряд упав за замком. Випустивши ці два снаряди, противник трохи перепочив. Туси Мерці замахав рукою, кличучи мене до себе, і я побіг в очікуванні нового снаряду. Однак той ніяк не приземлявся, що дало мені змогу повідомити батька про те, що мати вживала горілку й опійні кульки.

— Твоя мати наклала на себе руки, дурню, — сказав батько.

Туси Мерці не заплакав, а якось негарно посміхнувся й хриплуватим голосом додав:

— Гаразд, тепер вона не боятиметься, що її одяг забрудниться порохом.

Тільки тоді я зрозумів, що мати скоїла самогубство.

Білий китайський офіцер кинув свою рушницю й сів на землю. Я подумав, що він злякався, однак він сказав, що немає сенсу, адже в них — гармати і третій снаряд впаде точнісінько на наші голови. Однак більшість людей все-таки міцно тримали в руках зброю. І от у небі знову почувся свист. Цього разу не один, а ціла низка снарядів із пронизливим свистом летіла на замок Мерці. Коли вони впали, замок захитався від вибухів. Гуркотом накрило все навколо, і в повітря здійнялися вогонь, дим і курява, закривши все перед очима. Я й гадки не мав, що перед смертю людина може не побачити цього світу, однак ми опинилися саме в такій ситуації. Під шалений гуркіт вибухів, замок туси Мерці — велична кам'яна споруда — нарешті впав. І ми — разом з ним. Процес падіння виявився неймовірно чарівним, адже створював враження польоту.

49. Коли спала курява

Я подумав, що дурний син родини Мерці вже піднявся на небо, інакше чому б тоді перед очима висіло так багато яскравих зірок? Однак моє важке тіло дало мені знати, що я живий. Тоді я піднявся з купи потрощеного каміння, здійнявши при цьому куряву, від якої задихнувся.

Тоді я схилився над руїнами, голосно кашляючи.

Кашель розійшовся луною й зник у долині. Раніше великі стіни замку перешкоджали звукам виходити назовні, повертаючи їх луною. Однак тепер, щойно звуки зривались із вуст, як відразу ж і зникали. Я потягнувся вухом, дослухаючись, однак не почув жодного звуку — напевне, люди, які стріляли з гармат, уже пішли. Родина Мерці, а також усі, хто не бажав здаватися, були поховані під руїнами. Вони безмовно спали в могилі, створеній для них гарматами.

Я почав іти у світлі зірок. Я йшов на захід — у напрямку, звідки прийшов. Невдовзі я перечепився об якусь річ. А коли підводився, то відчув на своєму чолі дуло рушниці. Я почув свій власний голос, який вигукнув: «Ба-бах!», відтворивши звук пострілу. Після того перед очима в мене потемніло і я помер ще раз.

Коли розвиднилось, я прокинувся. Біля мого тіла чатувала третя дружина туси Мерці Янгджома. Побачивши, що я відкрив очі, вона проказала з плачем:

— Туси і його дружина померли.

У цей момент на сході якраз зійшло червоною кулею сонце.

Їй, як і мені, також вдалося вибратися з-під руїн, однак потім вона потрапила до табору Визвольної армії.

Отримавши двох людей із родини Мерці, червоні китайці надзвичайно тішилися. Вони лікували нас, а також заохочували одного червоного тибетця, який був серед них, розмовляти з нами. Хоча вони до цього безжально