Читати книгу - "Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зраджувала? Моя Ніна?!
- Багато разів.
Її слова врізались гострим клинком у самісіньке серце та розрізали його навпіл.
- Коли? - вирвався хрип тепер вже з мого горла.
- Вперше... - Ніна заходиться важким кашлем, катуючи мене болісним очікуванням на відповідь.
"Вперше..." А скільки разів всього? Господи, моя Ніна... Як вона могла дозволити торкатись себе чужим чоловічим рукам? Як могла?!
- Пам'ятаєш, як у Берліні ти запросив мене у театр?
- Звісно. Ти була у яскравій жовтій сукні й білих прозорих рукавичках.
Перед моїм поглядом попливли спогади. Це був початок сімдесятих років. На той час я вже був старшим лейтенантом. Наші війська ввели у Німеччину для забезпечення захисту західних кордонів, і Ніночка, як належить дружині офіцера, поїхала туди разом зі мною.
- Тоді у тебе зав'язався роман з тією чарівною балериною.
Я здригнувся від чергового здивування. Звідки вона...
- Так, Іване, не сперечайся. Я знаю, що ви були разом кілька тижнів. Ти почав затримуватись після служби, перестав проявляти до мене увагу, а інколи дозволяв собі навіть прийти додому зі шлейфом її різких парфумів.
Мене охопило мілке нервове тремтіння. Виявляється, всі ці роки вона знала? Мовчала й жодного разу не обмовилась про це?
- Деякий час я не розуміла, чому ти втратив почуття до мене, що я зробила не так. А потім зрозуміла, що справа не в мені. Вирішила довести собі, що я все ще цікава чоловікам, тоді одного вечора я спокусила молодого вченого з клубу ерудитів.
Я замружив очі від пекучого болю, що вулканічною лавою затопив мої груди.
- І як тобі? Сподобалось, коли скуштувала чужого мужика? - їдко запитав я, відчуваючи неминуче наближення краху моєї світлої віри.
Я сподівався на покаяння. Це ж сповідь, отже Ніна має покаятися? Та її відповідь паралізувала мене остаточно.
- О, так! Він був чудовим коханцем, любий!
Ніна мрійливо замовкла. Певно згадки про колишнього коханця були занадто солодкими, щоб ділитися ними вголос. Та й на краще. Не знаю, що б я зробив, аби вона вимовила ще хоча б одне слово.
Мене рвало на частини від болю, образи та обурення. Я прожив з цією жінкою довгих п'ятдесят сім років, свято вірячи в її чистоту. А виявився недоумком, що не бачив далі свого носа.
- Це ще не все. - знову захрипіла Ніна.
- Досить. - перервав я її.
- Ні, Іване! Я маю розповісти все до кінця. Ти дав слово, що вислухаєш.
Я промовчав. Без слів погодився на подальші тортури. Сам підписав собі вирок.
- Тоді я присяглася собі, що зраджуватиму тобі щоразу, коли ти зраджуватимеш мені.
Моє серце виявилося ще живим, бо закалатало так гучно та болісно, що от-от кров бризне крізь вуха.
- Ти військовий, Іване. Сам знаєш, присяга - це святе.
О, так. Я пречудово це знав. Настільки добре, що липкий жах хвилею скотився по спині.
Що ще вона знає з того, що я надійно сховав у своєму минулому? Скільки разів зраджувала? Скільки чоловіків...
Поставити це питання до кінця навіть подумки я не зміг. Стало бридко й огидно настільки, що я перекотився на спину, відсуваючись від тієї, яку вважав святою, найкращою жінкою всього мого життя.
- Через три роки ми переїхали у Франкфурт-на-Одері. Ти знайшов втіху у ліжку власниці антикварної лавки. Того дня була річниця нашого весілля. Я збиралась приготувати святкову вечерю, але натомість, вертаючись з магазину, побачила вас. Ти палко цілував її, не помічаючи нічого навколо. Прямо на очах у наших спільних знайомих. Не помічав навіть мене, коли я стояла прямо за твоєю спиною.
Потужний потік болю тепер лився голосом Ніни, викликаючи в мені вибух прикрості й жалю.
Було. Той день я теж пам'ятаю. Я повернувся о півночі, але не застав Ніну вдома. На столі стояла тарілка з холодною вечерею, а поряд записка: "Заночую у Олени, готуємо навчальні плани".
Та записка не викликала жодних сумнівів. Олена, теж дружина військового, працювала разом з Ніною в школі. Нічого дивного в тому, що дівчата працюють до пізньої ночі. До того ж я був під враженням від палкого побачення з німкенею. Навіть видихнув з полегшенням, що не потрібно дивитись в очі дружині та брехати про те, де я провів вечір. Помився, повечеряв і ліг собі спати. А де ж тоді насправді була Ніна?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі», після закриття браузера.