Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь. Моя Нінель." автора Сафо Мелі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
Частина 2

- Знаю, що ти хочеш запитати. - важко промовила Ніна. - Я провела цю ніч з Гансом Матіасом, талановитим художником. Ми познайомились, коли я плакала на набережній біля річки. Він заговорив до мене, зробив комплімент, коли назвав мої заплакані очі найпрекраснішими у світі. Саме він написав мій портрет, що був повною протилежністю мого внутрішнього настрою. Замість зруйнованої жінки звідти на мене дивилась щаслива, усміхнена Ніна. А потім він запросив мене до себе, і я не змогла зрадити свою присягу.

Я різко підвівся з ліжка, схопив ножиці з секретера та встромив у портрет, що висів на стіні. Всі ці роки я захоплювався майстерністю автора. Скільки разів милувався полотном, яке було свідком її зради і ніби насміхалося з мене!

- Годі тобі, Іване. Пізно вже скаженіти. - гірко зауважила Ніна з ліжка. – Раніше треба було.

- Пізно?! - крикнув я у відповідь, задихаючись від обурення.

У погляді хворої жінки не пролягло ані тіні страху. Вона вирішила познущатись з мене? Хоче помститися наостанок?

- Скільки їх було?!

- Ти сам знаєш, скільки. Я пояснила, чим керувалась.

Не може бути! Не могла Ніна знати про всіх! Це просто неможливо!

Дика ревність, розчарування та злість змішалися з кров'ю. Коктейль, гірший за дешеве портове пойло, вдарив мені у голову.

Хоче дістати всіх скелетів з шаф? Нехай! Що нам втрачати? Скільки нам лишилося того життя?

- Я хочу знати про всіх, Ніно! Хто був наступний?

Сів у крісло та накинув на плечі вовняний плед. Вже й не знав, чи то мене колотить від холоду, чи від нервового напруження.

- Наступним був Олексій Васильович Жолуденко.

- Це ще хто? - незрозуміло втупився я в спотворене зморшками обличчя дружини.

- Якби ти, замість того, щоб розважати амбіційну журналістку, супроводив мене до музею, то знав би, що він син відомого археолога.

Журналістка. Олександра. Значить, і про неї Ніна дізналася. Але як?!

- Теж побачила?

- Добрі люди розповіли. - захекавшись відповіла Ніна та знову закашлялась.

- І скільки ти гуляла з ним? - не витримав я та підвищив голос.

- Два з половиною місяці. Рівно стільки, скільки ти ходив до журналістки.

З розмаху я вдарив рукою по підлокітнику крісла. Хотілось трощити все навколо, проте я стримував себе аби дізнатися все про цю брехливу повію, що дивилася на мене невинними очима стільки років!

- Що було потім?

- Відпустка у Батумі. Ти завів інтрижку з офіціанткою, я з екскурсоводом.

- Далі...

- Далі я готувалася до розлучення.

- Що? Ти хотіла розлучитися?

- Ні, Іване. Ти хотів. Занадто сильно тебе захопила Лідочка, машиністка з вашого гарнізону. Що лишається дружині, коли її чоловік заводить серйозний роман майже на цілий рік?

Зізнатися, Лідочка дійсно могла нас розлучити з Ніною. Я закохався у молоду і вродливу жінку в той час, як дружина набрала зайвих кілограмів і зовсім перестала доглядати за собою.

- То був рік моєї, як зараз кажуть, депресії. – продовжила Ніна. – Я втомилася від твоїх зрад і зневаги. Ти не тільки перестав мене поважати, а геть змішав з брудом. Знахабнів настільки, що почав приводити коханку у мій дім, у наше ліжко. По школі поповзли чутки, мене викликали на товариський суд, де довго та принизливо копалися в нашій брудній білизні. Постановили, що наша комірка суспільства є поганим прикладом, тож я не гідна навчати дітей.

- Ти ж казала, що скоротили? Чому збрехала? Чому ти взагалі всі ці роки мовчала?

- А що я мала казати, Іване? Я бачила, що ти щасливіший з ними, ніж зі мною. Хіба я могла зруйнувати це?

- Заради бога, припини корчити з себе невинну святість! – махнув я рукою в повітрі. – Вчинити скандал, заявити права на власного чоловіка, повідомити, що тебе звільнили через його зради, зрештою просто запитати, чому він ходить наліво - це вище твоїх сил! Ти пішла простішим шляхом! Віддала себе на втіху якомусь письменнику?

- Директору гастронома, що на розі.

Від розмаху я аж присвиснув.

- Набридло харчуватися культурою? Захотілося ковбаски? І як, сподобалася?

Мій уїдливий коментар з брудним натяком залишився без відповіді.

Я більше не міг витримувати цю розмову. Вона роз'їла мене, наче соляна кислота, не лишивши навіть кісток.

На ватяних ногах я вийшов у кухню й з усієї сили змахнув фотоальбом зі столу. Слідом полетіла чашка, злетівши у повітрі мілкими осколками. Потім тарілки, каструля, табурет, вазони, які Ніна так любила. Все, що я вважав справжнім у своєму житті, виявилось пустим і нікчемним.

Я й з Лідкою тією розійшовся одразу, як тільки зрозумів, що мої почуття до неї мінливі, а до Ніни, до моєї Ніночки кохання було справжнім! Тільки-но зрозумів це, став розсудливим, кинув гуляти й став чесним сім'янином. Ремонт, будівництво дачі біля озера, театр з дружиною щосуботи. Все, як належить.

Ніна не могла натішитися! Схудла, змінила зачіску, почала давати приватні уроки музики. Ми зажили новим життям, почали нарешті в унісон дихати на повні груди. Відтоді ми знову були щасливі разом до сьогоднішнього дня.

Я сидів на кухні, обхопивши голову руками, та ніяк не міг зрозуміти, навіщо вона все зруйнувала сьогодні? Так, я не був взірцевим чоловіком протягом спільного життя, але намагався ним бути останні тридцять п'ять років! Хіба цього мало задля того, щоб довести справжню відданість дружині?

У кімнаті голосно захрипіла Ніна. Чорт забирай, я вже навіть по її диханню впізнаю, через скільки секунд станеться напад! Хіба це не доказ кохання?! Навіщо було ворушити давно забуті образи й карати мене отак жорстоко?

З кімнати пролунав грудний булькітливий кашель. Щось стукнуло та гучно впало на підлогу. Мабуть, потягнулася за ліками, та впустила балончик. Розуміє, що після нашої розмови я вже не прибіжу на задніх лапках, аби допомогти.

Біль в моїх грудях та емоції вщухли лише під ранок. Їх замінила суцільна порожнеча й повна відсутність сенсу жити далі. Всі мої сімдесят вісім виявилися марними. Брехня і тільки. Будували щастя, а збудували замок з піску, який змило однією хвилею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі"