Читати книгу - "Кохання в Новорічну ніч: Аварійний сценарій, Меланія Арт"

– Котики, – повторила, не відриваючи погляду від малят. – Кошенятка маленькі. Вони сиділи прямо тут, посеред дороги. Їх же могли переїхати, уявляєш?

– І тому ти вирішила зробити аварійну ситуацію?

– Я в той момент не думала про “аварійну ситуацію”, а переживала тільки за цих двох діток, – промовила, гнівно зиркнувши в його сторону. 

– Це кошенята, – скептично прокоментував хлопець, а я не втрималася і закотила очі.

От вже… байдужий сухар!

– Це ті ж самі діти, яких хтось відібрав у мами і викинув, наче непотріб. Невже ти не розумієш?

– Покажи хоч їх. Маю ж я право побачити, хто став причиною мого незапланованого ремонту авто, – і підійшов близько-близько, огортаючи мене своїм неймовірно приємним запахом. 

Втримуючи з останніх сил здоровий глузд, що мало не покинув мене назавжди від цього дивовижного аромату, я обережно відвинула край куртки.

В цей самий момент на нас витріщилися дві пари наляканих оченяток.

– Бачиш? – тихо спитала, піднявши до незнайомця обличчя і не стримуючи усмішки. – Геть маленькі ще.

– Дійсно маленькі, – відповів і неочікувано… теж посміхнувся.

Я так задивилася на цей його жест, що не одразу відреагувала, коли він знову перевів свій погляд на мене.

– І що з вами робити, мамашо? – з теплотою в голосі спитав.

– Записати мій номер, а завтра – зідзвонитися, щоб я оплатила пошкодження. Ну, це як варіант, щоб не псувати один одному свято, – відповіла, закушуючи куточок губи. Дурна звичка.

– Гаразд, вмовила. Диктуй номер, еее…

– Софія Дмитрівна, – підказала йому.

– Диктуй номер, Софіє Дмитрівно, – гмикнув і знову не стримав усмішки. 

Господи, ну й чому він такий привабливий? І чому я так на нього реагую?

Сховавши обличчя, яке вже точно почервоніло під пильним поглядом незнайомця, я швидко назвала потрібний набір цифр, а потім почула, як у кишені задзвонив мій телефон.

– Тепер і в тебе теж є мій контакт. Сподіваюсь, не будеш мене ігнорувати?

– Не переживай, я вмію відповідати за свої вчинки, еее…

– Ігор Станіславович, – з посмішкою сказав своє ім’я. – Для друзів просто Ігор.

– З яких пір ми стали друзями, просто Ігорю?

Ой, це я фліртую з ним чи що?

Зовсім, мамашо, ти розумом поїхала!

Так, буду заспокоювати себе, що це просто легке божевілля від близькості наймагічнішої ночі у році.

– З цих самих, Софіє, – і підморгнув мені. – Я з нетерпінням буду чекати дзвінка від тебе.

Чекайте, це він що… Теж фліртує зі мною? 

Оце так новина!