Читати книгу - "Кохання в Новорічну ніч: Аварійний сценарій, Меланія Арт"

– Ти назвав мене дитиною, – нагадала йому його ж слова.

– Наймилішою дитиною в світі, – не стримав сміху, та і я вже теж. Цей хлопець випромінює таку позитивну енергію, що я просто не можу злитися на нього. – Софіє, я ж не заміж тобі пропоную вийти. Просто одразу чесно кажу про свої наміри. Ти подобаєшся мені. І я не хочу, щоб наше знайомство закінчувалося на цій ноті.

І як в тих дурних мелодрамах, яких я більше ніколи в житті не буду називати дурними, він почав до мене підходити ближче, ніби хоче поцілувати... 

А я що? Відповім чи це повний абсурд цілуватися з хлопцем, якого знаю декілька годин?

Раптом ми почули, як у будинку звідусіль почали весело кричати люди, вітаючи один одного з Новим роком. 

Отже, настала північ…

– З Новим роком, Софіє, – прошепотів Ігор, а потім дійсно поцілував мене.

Ще ніколи в житті я не відчувала таких яскравих емоцій від простого поцілунку, тож не дивно, що повністю розчинилася у цих нових відчуттях. Його губи були м’якими, ніжними, але дуже наполегливими. В мене не було шансу їм протистояти, та і не хотілося мені цього.  Ігор, очевидно, переживав щось схоже, адже з кожною хвилиною намагався притиснути мене ще сильніше, поцілувати ще глибше… 

Аж тут...

– Тук-тук-тук, – пролунав поряд веселий дівочий голос, а я миттю відскочила від Ігоря на пристойну відстань. – От ми тебе, братику, і знайшли! Ой… – Вона нарешті помітила, що “братик” в кімнаті не один. 

– Привіт, Мілано, – роздратовано відповів їй Ігор. – Ти трохи невчасно.

– Вибач… І вибач, за все, що зараз буде. Я ж не знала…

– Сюрприиииз! – в кімнаті стало на одну дівчину більше.

– Ангеліно? Ти тут взагалі звідки? – шоковано спитав хлопець.

– Коханий, не роби такий вигляд, ніби не радий мені, – вдавано ображеним голосом відповіла ця дівиця, а потім стиснула Ігоря в обіймах

Коханий...

Боже, я повна дурепа!

Що називається: “Ось і казочці кінець, а хто слухав – той іди і повертайся в жорстоке реальне життя”.

Стараючись не дивитися на “закохану парочку”, я швидко забрала кошенят і побігла на вихід. Бог з тим пуховиком та шапкою. Головне, що взуття та ключ від машини вже в мене.

Крізь шум у вухах, я почула, що Ігор викрикнув мені у слід: “Почекай”, – але не збиралась зупинятися. Вистачить з мене цих “солодких” розмов, що були просочені брехнею.

Ну як я могла повірити у це "новорічне диво"?! 

Ще й поцілувати себе дала… Жах просто!

***

Навіть не думала, що ця ситуація з Ігорем настільки виб’є мене з колії.

Наступні два дні я не виходила з дому. Все необхідне для комфортного життя кошенят мені привіз кур’єр, а більше причин покидати своє затишне укриття від проблем в мене не було.

На третій день приїхали батьки. Вони трохи підняли мені настрій, але при цьому не лізли в душу, хоч і розуміли, що за час їх відсутності в мене точно щось трапилося. Тато тільки попросив обережніше їздити за кермом, адже машину поладнати можна, а життя повернути – ні. 

А далі повернулася звична сіра буденність. 

Сьогодні, наприклад, я знову сиділа в офісі агенції “Funny day” і приймала замовлення від клієнтів. Компанія досить популярна в місті, тож роботи вистачало. І уявіть моє здивування, коли в кабінет зайшов не хто інший, як Ігор! Так, той самий незнайомець, що за декілька годин до Нового року поцупив моє серце, а потім так само безжально його розбив. І ось він тут. Ще й виглядає так, ніби джекпот зірвав, ну реально!

– Знайшов, – перше, що він мені сказав, усміхаючись у всі тридцять два.

– А тепер – пішов на вихід, – холодно йому відповіла.

– О, ні, утікачко, – зі сміхом відповів. – Я тебе майже тиждень шукав, а тепер, думаєш, так просто відпущу? 

– Міг і просто подзвонити, якщо була така необхідність.

– Міг, – підтвердив слова, – якби не забув у твоєму авто свій телефон. Не помітила, так?

Стоп! Що? Невже це правда?!

– Моє авто на ремонті, тож я туди після новорічної ночі навіть не заглядала, – розгублено промовила. – Але це не змінює нічого. Заберу авто – надішлю телефон поштою, а тепер – пішов геть.

– Софіє, давай поговоримо, – відповів, підійшовши ближче. – Ти все не так зрозуміла.

– Стандартна фраза всіх брехунів, чи не так?

– Може бути, але в моєму випадку – це чиста правда. Ангеліна... Ми давно вже не разом, тож я взагалі не очікував, що вона може таке утнути! Сестра їй допомогла, адже вважала, що я ще досі її не забув. Але я забув. Давно. А після того, як зустрів тебе – взагалі ні про кого іншого думати не можу!

– І як я можу тобі вірити? – спитала, відчуваючи, що на очі навернулися сльози. 

Боже, виявляється, я неймовірно скучила за цим хлопцем! Але ж повірити так страшно...

– Я допоможу, – з усмішкою відповів. – Дай мені шанс. Одне побачення. І я доведу тобі, що справді завжди був щирим з тобою. Ну... Окрім моменту з авто, але то була необхідність. Тим більше я маю право на зустріч з нашими малими, згодна?