Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Озеро (не)здійснених надій" автора Галлея Сандер-Лін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Глава 2

Гендиректор, здригнувшись від несподіванки, повернув голову і побачив сіробородого дідка, який всміхався йому щербатим ротом.

– Так, трохи... – обережно сказав Алекс.

– Угу. Ото ж бо я і дивлюся, – закивав дідок, розглядаючи його з явною цікавістю. – Ти не лякайся, що не лякайся. Я тутечки всі навколишні стежки знаю. Швидко виведу, куди треба. Тобі, дорогенький, куди треба-то?

– Куди-небудь, де можна зігрітися, обсушитись і поїсти. І зателефонувати, – додав він. – Тут телефон поблизу є? Я в боргу не залишуся, віддячу.

– Телефон-то? Є, рідний. Один на все село, у старости нашого. Та ти не думай, што я на твої подячності ласий. Забезкоштовно допоможу. Хто нам ще допоможе, якщо не людина людині?! Енто інші хай вигоду яку мають, а мені і свого досить. Тока почекай трохи, я оснастку приберу.

Дідок проскрипів снігом до невеликої ополонки, зібрав рибальські снасті і притопав назад.

– Вибачте. Я вам риболовлю зіпсував, – Алекс дійсно відчував себе винуватим.

– Не велика біда, я ужо декількох спіймав, – дідок продемонстрував пакет, в якому покоїлося декілька передчасно покійних рибок. – Та й юшки у мене ще полкаструлі. Це я так, на майбутню хотів запастися. Та й після свята провізія залишилася: і сам проживу, і тебе нагодую.

«Що б він не казав, але віддячити йому потрібно по-королівськи. І саме тому, що грошей брати не хоче ».

– Тебе, милок, як звати? – озирнувся дідок, який бадьоро тупотів по заметах (вочевидь, за своїми ж слідами), показуючи дорогу.

– Олексій, – гендиректор намагався ступати точно за провідником.

– Тади будемо знайомі. Мене Міхеєм кличуть.

– Дуже приємно, – кивнув Алекс. – А як з вашого села до міста дістатися? Може, машина яка є або хоча б трактор?

– З сусіднього села автобус до міста ходить, а ми до автобуса пішим ходом. Всього-то не більше години буде. Можна ще електричним поїздом. Тутонькі станція в Липках. Але до неї все-одно годину пішим ходом, якщо по заметах.

– А часто автобус ходить, чи не підкажете? Не пропустити б... – захвилювався Алекс.

– Не пропустиш, милок, не пропустиш. Я тебе на упряжці довезу, – несподівано врадував Михей. – Моя Марійка хуч і старенька, але справу свою знає. А то ти по ентім заметам до завтрього топати будеш. Ноги-то, мабуть, замочив, заморозив? В снігу по коліно, та ще й без валянок.

– Так, ноги і руки не завадило б зігріти, а то я їх вже майже не відчуваю, – гендиректор зіщулився.

– Ох, не дарма я порибалити нонче вийшов, не дарма. Тебе он підібрав. Йдемо хутчіше, а то й справді ноги поморозиш. І на чому тади танцювати будеш?

Як не дивно, йти за дідком по скрипливому снігу було не так важко. Потім вони вийшли на протоптану доріжку, і стало взагалі чудово. Що називається «є з чим порівняти». Алекс з інтересом оглядав місцевість. Зліва знаходився ялиновий бір, а праворуч – сосновий, тому логічним була і назва найближчого сільця – Лісницьке, і те, що ці місця стали паломницькими для браконьєрів, які потім і «повертали на батьківщину» зрубані, але не реалізовані дерева, перетворивши берег озера на кладовищі загублених хвойних життів.

Алекс рухав затерплими від холоду пальцями ніг, розганяючи кров, і сподівався, що поморозив їх не дуже сильно. Головне – скоріше в тепло і акуратно розтерти. Руки теж задубіли, хоч і були в рукавичках. Пощастило, що мороз не такий великий, так що шанси уникнути обмороження є, і чималі. Гендиректор сховав руки в кишені і зайвий раз порадів, що (про всяк випадок) поклав у багажник лижний костюм і черевики, інакше зараз хизувався б по заметах в офісному одязі і дизайнерському взутті.

– А ти чаво, милок, в наших місцях-то робив? – глянув дідок впівоберта.

– За натхненням їздив.

– І як воно? Знайшов?

– Знайшов, батечку, – губи Алекса здригнулися в подобі усмішки. – Ще як знайшов!

– Ну і славно, якщо знайшов. Якщо серце і душа не на місці, то і життя не в радість, – зі знанням справи заявив Михей.

– Можу я запитати? – гендиректор не хотів бути нетактовним, але в ньому прокинувся інтерес. – Ви звідки будете? Говір у вас не місцевий. Або, скоріше, не зовсім місцевий.

– Ух ти, ну ти, спостережливець який! – добродушно вигукнув дідок. – А з різних я! За свою жизню стоко місць пооб'їздив, стоко всього понахватався, што я таперіча всюди свій і всюди чужий. Он воно як!

– А тут давно живете?

– Ужо шостий рік. Тутонькі супружниця моя покійна народилась, так ми на старості років і порішили осісти, де тихіше та спокійніше. Пожили-пожили, потім вона на той світ відправилася, а я залишився.

– Співчуваю, – Алекс і справді шкодував, що вліз не в свою справу і, можливо, розворушив стару рану у хорошої людини, засмучувати яку зовсім не хотілося .

– Чого вже там, – відмахнувся дідок. – Та й син до мене навідується. Тримаюся, нюні не розпускаю. Вечорами лишень самотньо дуже, погутарити нема з ким.

– Вечори – це так, – погодився гендиректор. – Увечері самотність відчувається особливо гостро. І вночі теж, якщо не спиться…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"