Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"

247
0
23.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Озеро (не)здійснених надій" автора Галлея Сандер-Лін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Глава 3

– А ти чого це... – озирнувся Михей. – Хлопець в розквіті років, а такі балачки заводиш? Невже у тебе і супружниці немає? Сам-один живеш, чи що?

– Чому сам? Із сестрою. Я її з дванадцяти років виховую. Мені тоді вісімнадцять було...

– Сестра – це добре, – закивав дідок, і Алекс був радий, що той не став розвивати тему і питати, що ж сталося «тоді».

– Так, мені з нею пощастило, вона чудова, – з теплотою в голосі сказав він. – Тільки... за вечірнім столом вже немає колишніх веселощів і шуму.

– Нічого. Ще з'являться! – бадьоро відгукнувся Михей. – Ось жонку собі заведеш, діточок настругаєте – і буде так весело, што занудьгуєш за ентіми спокійними вечорами.

– Сподіваюся, так і буде, – всміхнувся Алекс.

Решту шляху вони подолали в мовчанні, але мовчання це було якимось спокійним і правильним. І гендиректору раптом згадалася чиясь фраза, що «справжній друг – це той, з ким можна спокійно помовчати».

Лісницьке виявилося селищем на дванадцять будинків, більша частина з яких була порожньою. Як сказав Михей, люди поступово перебираються в місто, і Лісницьке, можливо, скоро зовсім зникне. Всіма адміністративними питаннями займався староста, будинок якого, як водиться, був найбільшим і доглянутим, та ще немаленьке господарство було і цілий десяток коней від малого до великого. Церковця і школа знаходилися в сусідньому Хорошеві, куди Михей і збирався везти Алекса на упряжці.

Коли вони підійшли до промасленого, але нефарбованого дерев'яного паркану, їх зустріло дивне гарчання.

– Що, Джаю, відчув гостя? – весело сказав дідок. – Ти не шуми, не шуми, це людина хороша, зла не зробить.

Він відкрив хвіртку, і Алекс зустрівся поглядом з блідо-блакитними очима чорно-білого хаскі.

– Фу, не можна! – скомандував Михей, і пес уткнувся мордою в підставлену долоню господаря, а потім знову подивився на несподіваного гостя.

– Ти хороший, Джаю, хороший, – м'яко сказав гендиректор, спокійно дозволяючи собаці себе обнюхати. – Я вас не ображу. Пустиш погрітися?

Джай рикнув, злегка повів хвостом і, вочевидь, задовольнившись «перевіркою» чужака, потрусив назад у двір.

Будиночок у нового знайомого виявився невеликий, але затишний. Всупереч очікуванням, господар не підкинув дрова у піч (хоча вона і була), а ввімкнув обігрівач, який Алекс мало не осідлав, відігріваючи змерзле тіло і з небажанням роздягаючись. Дякувати Богу, з руками і ногами все обійшлося, ті тільки трохи почервоніли.

– Вип'єш трохи, для зігріву? – запропонував Михей.

– А що у вас із міцного?

– Я все більше по наливках. Сам роблю.

– І якісь є? Я б спробував.

– Так і сливова є, і вишнева, і аличева... – заметушився господар будинку, нишпорячи по буфету і кухонним шафкам. – І закусити чим знайдеться, – він виставив на стіл провізію і три пляшки.

– Давайте вишневу, – вирішив Алекс. – М-м-м, хороша... – протягнув він, насолоджуючись ароматом і теплом, що миттю розлилося по тілу.

«Здається, життя потихеньку налагоджується...»

Загалом, однією наливкою справа не обійшлася і були спробувані і схвалені всі три. Алекс випив зовсім небагато, саме «для зігріву»: йому потрібна була ясна голова на плечах, та й взагалі, цю справу він не дуже любив, хіба що у свята або на заходах, але все одно завжди чітко контролював кількість випитого. Їжа теж виявилася смачною і зовсім не відповідала різдвяному посту, якого частенько дотримуються в селах. Одна свиняча рулька чого коштувала.

– А ви посту не дотримуєтеся? – поцікавився гендиректор.

– Енто мені син гостинців до свят навіз. Та й старий я, шоби поститися. Якщо м'яса не з'їм, так вапче сил піднятися не буде. І обряди всі енті я давно переріс. Бог він не десь там, він тутечки, в душі, в серці, – Михей поплескав себе по грудях. – Ну і вигадали нонче! Новий рік перше Різдва святкують, а потім дивуються, што народ не поститься. Хоча я відзначаю і 1-го числа (коли вже так прийнято), і 14-го.

– Я теж. Дивно, так?

– І нічогісінько не дивно! – заперечив дідок, який теж приклався до наливки. – Як душа твоя почуває, так і вчиняти треба. І я не тільки про свята мову веду.

– Так-так, я зрозумів, – кивнув Алекс, а потім раптом почув якийсь тихий дивний звук – напівгарчання-напівтявкання. Він подивився на Джая, але той щось жував у своїй мисці і «розмовляти» явно не збирався. Сірий зі смужками кіт Данька мирно згорнувся калачиком біля обігрівача. – Хто це?

– О, а енто Джаєв спадкоємець. Іди-но сюди, не бійся! – покликав Михей.

Через прочинені двері кухні з'явилася спочатку мордочка, а потім вийшло щеня хаскі віком десь від півтора місяців до двох. Забарвлення малюк мав сіро-біле, шерсть була довшою, ніж у батька, хвостик – лопаткою. Він обережно глянув на Алекса, потім підійшов до батька і куснув його за хвіст, а потім акуратно прилаштувався поруч і теж сунув ніс у миску.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"