Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"

247
0
23.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Озеро (не)здійснених надій" автора Галлея Сандер-Лін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Глава 4

– Мені здалося, чи у нього... – гендиректор намагався розгледіти очі цуценя, але те нахилилося занадто низько.

– Нє, не здалося, – хитнув головою дідок. – Я Джая із сусідської Лаймою звів (ти не думай чого, все за обопільним бажанням). Вона хоч і звичайна дворова, але шибко красива і волохата. Ну, у них вийшло троє цуценят. Ось, залишився останній. Одного староста забрав, іншу Микитічна. А у ентого глазюки різні, брати ніхто не захотів. Кажуть, бісівське кодло. Так я собі залишив.

«Тепер зрозуміло. Так тут, напевно, справа навіть не в змішуванні крові. Гетерохромія зустрічається й у чистокровних хаскі».

– У нього просто в одному оці меланін є, а в іншому – ні. Генетика спрацювала. Або дала збій, точно не скажу, – пригадав свої пізнання в цьому питанні Алекс. – Загалом, всі ці «бісівські» вигадки – суцільні забобони і домисли.

– Ну якщо ти так кажеш... Я тут подумав... Не хочеш собі його взяти? Хоча ти, вірніше за все, бруднокровного не захочеш...

– Я не схиблений на чистоті крові, мене більше хвилюють особистісні якості. М-да, говорю, як в офісі, – пробурмотів гендиректор. – Я хотів сказати, що нормальний у вас пес, бойовий такий. Я його візьму.

– От і славно!

– А Джай у вас звідки? – запитав Алекс і трохи виставив ногу, дозволяючи цуценяті її обнюхати.

– Син підсобив. Сказав, шо друга мені привіз, шоб не так самотньо було. Так я з ним буває вечорами розмови завожу. І собакою від нього не смердить, і шуму не робить. Хороший пес.

– Думаю, спадкоємець у нього такий же чудовий, – всміхнувся гендиректор і дав цуценяті другу ногу на обнюхування. – Я повернуся завтра на машині і його заберу. У нього ім'я є?

– Я поки шо не давав.

– Добре, тоді я сам назву.

– Ага, воно й так на краще буде.

Телефон Алекса, який той поставив на зарядку, коли прийшов (благо захопив із машини зарядний пристрій), показував 86%, але сигналу мережі не було. Алекс глянув у вікно: на вулиці вже сутеніло:

– А ми на автобус встигнемо? І зателефонувати б...

– Не бійся, милок. Я тебе до старости відведу, а поки ти там балакати будеш, Марійку запряжу.

Коли вони вийшли на подвір'я, густі сутінки змінилися темрявою, а на небі запалилися перші зірки.

Староста виявився представницьким чоловіком середніх років. Алекс досвідченим оком побачив, що той вміє вести справи і з ним можна буде полюбовно домовитися. Обговоривши з Петром Максимовичем кілька питань, гендиректор зателефонував особистому помічникові:

– Алло, Романе...

– Олексію Вікторовичу, ну нарешті! Куди ж ви пропали? Анжеліка Вікторівна змучилася.

– Передай Ліці, що зі мною все добре і я скоро буду. Нехай евакуатор забере мій позашляховик. Я ввімкнув маячок, так що зв'яжися зі службою безпеки: вони скажуть, куди їхати.

– А як же ви? Я надішлю машину?

– Ні, мене забирати не треба. Давно хотів покататися на санях... Доїду до міста – наберу.

Це виявилося навіть краще, ніж він собі уявляв. Сані м'яко їхали за сірою в яблуках конячкою, легка метелиця зовсім не робила дискомфорту, а свіже морозне повітря бадьорило. Алекс був закутаний теплим пледом і накритий шкурою якоїсь тварини, що робило подорож затишною і дуже комфортною. Загалом, поїздка вдалася і хотілося повторення, неодноразового.

В Хорошеві Михей чекав автобуса разом із Алексом, відмовляючись їхати, поки «не відправить до міста гостя дорогого». Вони ще трохи поговорили «за життя». Прощався гендиректор з дідком як зі старим другом.

Приїхавши на автостанцію, Алекс викликав таксі: на перекладних добиратися не хотілося. Сюди, на околицю, воно приїде не відразу, тому гендиректор неквапливо оглядав околиці, попутно розмірковуючи про сьогоднішній непростий день. З того боку дороги, де він зараз стояв, були висотки, з іншого – приватний сектор. Сніг весело іскрився і кружляв у світлі ліхтарів: знову почалася заметіль.

Людей в цей вечірній час було небагато. Може, саме тому Алекс відразу звернув увагу на голос маленького хлопчика, який тягнув мати за руку до одного з вікон другого поверху, в якому виднілася ялинка, прикрашена поблискуючою різнокольоровою гірляндою:

– Мамо, мамо, дивись! Там у вікні ялинка! Які вогники красиві. Я теж ялинку хочу, ма-амо.Чому у нас немає ялинки?

– Що ти, синку?! – промовила та. – Нам її і прикрасити нема чим...

– Я знайду, чим прикрасити, мамо. Обіцяю! У мене кольоровий папір є. І білий теж. Нам Марія Павлівна показала, як сніжинки вирізати.

– А де ми її поставимо? – мати знову спробувала акуратно відтягнути дитину від вікна, яке спокушало малюка, переливаючись кольоровими вогниками. – У нас і місця немає...

– А якщо у дворі? Або хоча б зовсім мале-е-еньку! Її можна на столі поставити.

– Пробач, синку, але навіть найменша коштує занадто дорого, – мати, вочевидь, здалася і вирішила повідомити синові справжню причину відсутності ялинки. – У цьому році ми не зможемо купити ялинку. Якби наш тато не втратив роботу... Але мама тобі обіцяє, що ми з татом будемо дуже старанно працювати і наступного року купимо таку ялинку, яку тільки захочеш! І вогники теж.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Озеро (не)здійснених надій, Галлея Сандер-Лін"