Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дємбельський детектив, Мінович Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"

50
0
19.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дємбельський детектив" автора Мінович Олександр. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

Думаю, що вбивці потрібно було тримати пістолет у лівій руці, правою стріляти було б зовсім незручно, а лейтенант наш – правша. Не лізе! Згодіться!

– Хто його знає, що там було... Може вийшло якось так... Хіба не може людина часом вп'яніти від малої дози, або взяти для чогось пістолет у ліву руку? Сильно мало фактів... Ніхто на таке уваги звертати не буде.

– Товариш капітан! Буде – не буде, то ж так бабця на базарі гадала, а нам взводного спасати. Давайте хоч щось зробимо, хоч соломинку йому протягнемо, аби з болота витягнути. А ну – вдасться. Якщо сидіти руки склавши на живіт – точно нічого не вийде. Давайте, товариш капітан, давайте спробуєм!

– Що ти, конкретно?..

– Треба, на мій погляд, взяти якось в Урлана кров на аналіз. Перевірити чи не підсипали йому чогось дурманячого, чи не отруїли. Дуже на це схоже.

– Даєш… Ще скажи із тюрми його вкрасти… Фантазуєш – і не більше. Як ми можем взяти кров, де зробити аналізи?.. Це повна нісенітниця! Детективів, бачу, начитався.

– Воно то так. Зовсім не легко таке зробити, але іншого способу немає, аби доказати, що Урлану підмішали якусь отруту, або може снодійне, чи щось таке.

– А хіба військова прокуратура сама не повинна такого зробити?

– Мабуть повинна… Але добре було б тримати руку на пульсі, може забудуть чи не схочуть, або на бачитимуть потреби.

– А ми яким боком можем вплинути?

– Дайте подумати… Чого б не сходити вам до командира нашої частини, нехай зв'яжеться з прокурорами, запитає, навіть попросить, якщо бачитиме, що не кують, не мелють. Сходіть, поговоріть з комбатом. Я б теж не відмовився з вами.

– До комбата?.. Ладно, давай підем. Будемо надіятися що вислухає, не вижене. Тільки ти не прися одразу зі мною, стій неподалеку, виникне потреба – покличу, а то ще випише мені наганяїв за те, що тобі довірився.

– І чого боятися – не злетить шапка. Я чув, що ваші жінки дружать між собою, чуть-що заступляться. До речі, кажуть, що й жінка Урлана разом з вашими в баню ходить. Правда?

– Буває часом… Але мене це мало стосується. В них своя компанія, комбатша там всім заправляє. Я тобі скажу: жінка – ух! Та мені більше подобається Наташка Урлан – писана красуня. Всі чоловіки на дорозі оглядаються. Там така – очей не одірвати. Тепер сама залишиться – бідна. Таке звалилося.

– Жалко, але що вдієш… Давайте хоч щось заради неї, якщо вона вам так подобається.

– Ну ти вже цього не кажи… Заради неї… Урлан мені не чужий – разом стільки чобіт стерли – до Австралії можна було б дойти. Куди я дінусь? До комбата, знать до комбата, аби тільки помогло.

Ротний довго поправляв на собі мундир, обдивлявся у дзеркало, чи все добре лежить на ньому, чи все вдало підігнано. Командир частини – людина вибаглива, старий служака. Не терпить жодної пилинки, жодного недоліку в зовнішньому вигляді офіцера. Може кого хочеш одчитати, не гляне на звання й пагони.

Корінь нарешті зважився. Пішов.

Не виходив од комбата з пів години. Однак Грінчука таки позвав.

Назар постукав у двері, дочекався дозволу ввійти і гупнув щосили ногою рапортуючи:

– То-ва-риш !..

– Тихо-тихо, не напружуйся! Зараз не до того. Вислухав я вашого ротного. Може щось і варте з почутого. Де в чому, мабуть, ти правий. Трохи, правда, по-книжному, якось надумане більше, але чим, як то кажуть… Урлан, справді чоловік хороший, хотілося б йому чимось… Але то таке… Ще чогось можеш додати?

– Здається так. Мені сержант Гаврилік сказав, що Урлана забрали у форменій сорочці, як застали, зверху куртку накинули, а кітель його залишився у черговому приміщенні, на спинці стільця висить. Напевно, до цього часу.

– І що?

– Може й надумане, але зазвичай черговий службу несе в кітелі. Поверх нього завжди портупея, кобура з пістолетом. Є така вірогідність, що при вбивстві лейтенант мав бути одягненим у те все. Може потім зняв. Якщо ж дійсно він стріляв, чого мені не віриться, то на рукаві кітеля мають бути залишки спаленого пороху, а як ні, то це вже доказ на його користь.

– Ну, міг стріляти й у сорочці, а сліди згорання пороху, мені здається, й на руці залишаються. Правильно?

– Правильно. Не подумав…

– Бачиш: гарячкувати тут не можна. Треба ще вивчити: де ті сліди остаються, може тільки на руці, може на одежі їх важко знайти, чи на ній вони швидко зникають. Тільки спеціалістам можна таке довірити, а не нам з тобою. Зрозумів?

– Вибачте. Але тоді виходить, що можемо собі вже накинути план. Є з чим працювати. Дізнатися б якось у тих прокурорів, чи робили вони аналіз крові і чи досліджували Урлана на наявність слідів згорання пороху від вистрілу. Де б вже не було: чи на руках, чи на одязі. Якщо є таке, то тоді дійсно немає нам чого ловити, а якщо немає…

– То це ти, сержант, мені план накинув, чи що?.. Або я до чогось не в'їхав?.. По-моєму забув, де знаходишся.

– Ще раз вибачте! Загрався... Про Урлана думаю.

– От то-то, що загрався... Але добре, спробую дізнатися. В мене там, у військовій прокуратурі, старий товариш працює, думаю поможе. Ти давай, іди служи помаленьку, а я коли щось розвідаю, то так тому й бути – передам тобі через ротного. Давай-давай, у мене ще справ по горло! Розвертайся і бігом у казарму!

– Слухаюсь!

Назара Грінчука чекало заняття по хімічному захисту. Його взвод протягом цілої години надягав і знімав протигази. На швидкість. Хтось придумав, що саме швидке одягання протигазів може спасти солдата від хімічної атаки. Не була б це радянська армія.

Інколи замість протигазів вчили одягати спеціальні захисні костюми. Теж проти хімічної атаки і теж на швидкість.

В Назара протигаз на три розміри більший ніж треба. Такий може собі дозволити тільки дід-старослужба, молодому такого не можна. Такий легше натягати і легше знімати. І дихати легше – шпарина є, гума не скрізь тісно прилягає до голови. Правда, нічого не видно, скло пітніє за кілька секунд. Стоїш, немов у пітьмі. Однак то нічого, так навіть краще думається. Можна знову вертатися до справи Урлана.

Після того, як закінчилися заняття, Грінчука покликав до себе ротний.

– Тільки що комбат дзвонив, дещо передав. Сказав з тобою поділитися. Аж не віриться, що зійшов до нашого рівня. Видно, все таки ми з тобою зацікавили його.

– І я такого не чекав. Ну то діліться!

– Одним словом, у прокуратурі не спішать перевіряти невинуватість Урлана. Ніяких аналізів, ніяких експертиз ще не робили. Приятель комбата обіцяв посприяти, аби трохи завошкалися. Завтра ж Урлана мають привезти до нас – слідчий експеримент будуть проводити. Відтворення обставин злочину – так, здається, це у них називається.

– Виходить, нічого хорошого.

Назар розвернувся та збирався відійти, коли ж зупинився. У голову раптом вскочила нова ідея. Спочатку невиразно, смутно, проте згодом, як дав собі трохи обдумати, мислі стали більш певними і стрункими.

– Товариш капітан! Тільки не дивуйтесь, не спішіть відкидати мою авантюру, чи іронію включати. Знаєте, що скажу?.. Давайте ризикнем! Зробим те, чого від нас ніхто не чекає. Ви ж з нашим начальником медслужби капітаном Адашком в друзяках ходите? Правильно? От його нам і треба задіяти.

– Кажи як! А я побачу, чи щось зможу. Попереджую: Адашко – це тобі не я. Він на всякі видумки не піде, йому потрібно будуть дуже переконливі аргументи, щоб повівся.

– Хіба може бути більший аргумент ніж помогти Урлану? Ото на це й давіть. Тоді в капітана-медика совісті не хватить відмовити. Треба, щоб він взяв пробу крові в Урлана для аналізу. Коли взводного завтра привезуть на той експеримент, ви вже якось схитруйте, шепніть взводному, щоб прикинувся, ніби йому геть погано стало. Тоді кричіть: "Лікаря!". А я буду на підхваті – скочу швидко до Адашка. Той хай зробить Урлану укол якийсь нешкідливий, може глюкози трохи напустить, медик краще мене знає, що робити. І разом з уколом нехай непомітно візьме забір крові. Ніхто ж не розбере, які й для чого він робить маніпуляції. Хто здумає влізати в медицину? Отак у нас і буде матеріал для аналізу. Потім Адашко нехай сам і перевірить, чи є у крові щось стороннє.

– Підведеш мене під монастир цими своїми ідеями, ще й Адашка підставлю. Попадемся на самоправстві – голови нам повідривають. Скажуть: хто дозволив? Чого полізли? Сам знаєш: в армії ініціатива карається на кожному кроці, слухай начальника і не висовуйся – будеш спати спокійно. Тобі що – раз-два і дембель, а нам тут ще все життя служити.

– Розумію вас, але іншого виходу немає, ми вже це з вами обговорили. Взялись – давайте тягнути.

– Ну добре-добре! Була-не була, йду до Адашка.

– Хвилинку! Ще в мене виникнула одна мислячка. А що як забрати сорочку в Урлана? Може якось вдасться її перевірити разом з кітелем на наявність залишку спаленого пороху?

– На очах у прокурорів?..

– Ну й що, хай дивляться. Адашко ніби ненароком заллє Урлану сорочку йодом чи зеленкою, а ви запропонуєте чисту – всього то справ. Нехай потім хтось доведе, що ми це спеціально зробили. Скажем: так вже вийшло, так само склалося. Не будемо ж ми самі себе здавати? До речі: і про забір крові подібне можна буде заявити – взяли, щоб дізнатися від чого Урлану стало погано, щоб пересвідчитися чи якоїсь хвороби немає в нього. От і ніякої підстави для вас з Адашком не буде.

Згідно розпорядку дня, після занять з хімічного захисту, у першому взводі спортивна підготовка. Потрібно пробігти п'ять кілометрів з повним навантаженням. В легкій формі бігати можна тільки на змаганнях, а зараз на кожному солдатові близько десяти кілограмів всякого начиння: автомат, запасні касети й підсумок для патронів, протигаз, лопата, штик-ніж на тісному ремені, а ще й чоботи, одяг – якби тільки було сили нести. Бігти потрібно не просто так, а за визначеним часом, по нормативу. Не пробіжиш вчасно – будеш тренуватися-повторювати у вільний час, якого й так, мов кіт наплакав. Замість того, щоб листа додому написати – будеш бігати до знемоги, поки не вкладешся у той клятий норматив. І не тільки тебе одного заставлять – цілий взвод буде разом корпіти.

Грінчук у службу втягнувся. Звик. Бігти йому важко, однак з останніх сил не вибивається, може й помогти комусь, хто задихається, хлюпає потом і готовий впасти, аби не бігти. Назар бере у таких автомат і звільняє від лишнього вантажу. Перший взвод приходить до фінішу вчасно, право на вільний час забезпечено.

Капітан Корінь таки домігся участі Адашка.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дємбельський детектив, Мінович Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"