Читати книгу - "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"

А я так скажу: доказів по саму шию, більше ніж треба. Ну не сходиться щось з тою горілкою… і що?.. на все інше забити?.. Може Гаврилік не в горілку підсипав, може в їжу, чи …

Розмову перебило горлання чергового по роті:

– Рот-а-а! До виходу в баню шикуйсь!

Баня – велике задоволення для солдата. Ціла година блаженства. Шум, крик, хлюпання, тепла вода з металевих, трохи ржавих тазів на стрижені голови, і зовсім мало криків командирів, які теж заняті миттям. Після бані: легкість в тілі, розм'якшені мозолі на ногах, злегка затверділі од сушіння свіжі онучі, нова чиста білизна. Зношена горою звалюється в кутку бані. Чергові будуть великими оберемками носити її в пральню. Однак, часто баня буває в похідних умовах – у великому брезентовому наметі. Там не помиєшся, добре, як тіло зможеш намочити. Хтось придумав такий короткочасовий норматив для тої польової бані, що тільки зайти і вийти.

Вернувшись із бані, Грінчук подумки вернувся й до перерваної розмови з Борисенком. Щось йому наче мелькнуло-стрельнуло у мозок під час тої розмови. Довго ніяк не міг згадати, що саме. А воно не давало ніяк спокою, крутилось, мов грампластинка й не хтіло включати потрібну мелодію. "Що ж Вася такого сказав? Що ж таке в його розмові проскочило? Стоп!.. Їжа! Правильно! Їжа! Негайно Малєра треба шукати! У нього має бути відповідь".

Старшина повідомив, що рядовий Малєр у роті відсутній, в наряд по кухні направлений, картоплю чистити. Щоб туди проскочити, потрібно відпроситися, а тут політзаняття. Замполіт веде, нізащо не відпустить. Ніхто не має права такі важливі заняття пропускати. Без них можна залишитися політично непідкованим, вважай, знахідка для ворога.

Назар до Борисенка:

– Васька, прикрий мене! Скажи Кулікову, що я в санчасть побіг, занедужав. Сам щось придумай.

– Добре, але попадешся, що дуриш, замполіт тебе за милу душу на гауптвахту запроторить.

На кухні Малєра не було. Порізав ножем пальця й старший наряду відправив його в ту ж санчасть. Що робити? Назар на мить задумався, а потім схватив ніж і черкнув теж собі по пальцю. Тепер можна сміливо до фельдшера, і замполіт не зможе придертися.

Нарешті й Малєра зловив.

– Цілу годину за тобою ганяюсь. Справа до тебе є. Ану скажи мені – у ніч твого чергування, коли Гусакова вбили, в Урлана часом не було "тормозка" з дому, не вечеряв він з вами у діжурці. Добре подумай!

– Чого думати – вечеряв, як зараз пам'ятаю. І мене з Гусаковим пригощав. Це ж Урлан – він ніколи не жметься.

– А чим-чим вгощав? Що ви таке їли?

– Бутербродами з ковбасою. Чесно поділився – всім по два вийшло.

– І що, отак взяв не розбираючи зі свого "тормозка" і вам видав? І ви їли? І вам нічо? Добре почувалися?

– Нормально. Смачно. Я б такі кожен день їв.

– Хм-м… Не виходить… Дай подумати… О! Може запивали чимось.

– Та ні. Такого не пам'ятаю. Хоча… наче Урлан компот пив. Точно – пив.

– З якої посудини?

– Посудини… З якої ж він посудини?.. А, згадав – півлітрова банка була. З кришкою пластиковою. І компот ще такий – рожевий, з вишень напевно. Мені хотілося його спробувати, та коли прапор відмовився, то й я за ним, зі скромності. А ще посудини не було іншої, аби розлити, якось з одної банки не хотілося.

– Пісня! Чувак, ти просто палка-виручалка. Навіть не здогадуєшся, що зараз сказав, може невинну людину спас. Все, бувай! Я побіг, потім розповім, якщо на правильний шлях вийшов.

Назар Грінчук відчув, що женеться, немов гонча собака по сліду. Запалився азартом пошуку. Підскочив гарячково до ротного:

– Товариш капітан, нічого не питайте, останній раз прошу, повірте на слово, що так треба. Дуже вас прошу. Можна я візьму солдат зі свого відділення – сміттєві баки перетрясти. Там мають бути важливі докази по вбивству. Нічого пояснити поки що не можу, дайте перевірити, а там викладу все, як на тарілочці.

– Ладно! Бери. Надіюсь не втягнеш мене в нову халепу?

В смітті прийшлось добре покопатися. Однак більше скляних банок туди, здається, ніхто не викидав. Одна така була. Правда, цілу гору відходів потрібно було перекинути, проте банка знайшлася. І ще повезло – пластикова кришка ввібрала у себе чіткий сторонній запах, явно не компотом від неї пахло. Залишилось тільки дати понюхати кришку спочатку капітану Кореню, згодом і комбату та переконати їх обох, що саме в цій банці була психотропна речовина для Урлана. Звідки взялась ця банка, Назар утаїв. Підозра падала б на Наталю Урлан, а їй нашкодити поки що не хотілося.

Банку передали на дослідження у військовий госпіталь. Вирішили прокуратуру не повідомляти, аби знову не нарватися на зауваження, насмішки й прочухани. Прикинули, що спершу самі повинні пересвідчитися, чи справді у скляній банці була отрута. Знову задіяли капітана Адашка і могорич для прискорення. Через якийсь час прийшло підтвердження: саме в цій банці була отрута, яку знайшли у свій час в крові Урлана.

– Кажи звідки банка взялася, хто її підсунув Урлану?.. Гаврилік?.. Як він це зробив? – допитувалися ротний з комбатом у Грінчука.

– Не скажу, вибачайте. Що хочете, те й робіть зі мною, казати зараз нічого не буду. Поки що. Не хочу знову осоромитись, давати привід для глузування. Якщо потерпите трошки – вважаю все проясниться. Та прошу вашої допомоги. План я уже склав, але сам не справлюсь.

Комбат неочікувано згодився:

– Давай подивимось, що в тебе вийде. Вже й самим цікаво стало. Але як завалиш науку – нас не приплітай. Оці наші розмови – ніби їх не було. Зрозумів?

– Так точно!

З приходом у казарму Грінчук став інструктувати Кореня, як мали з ним діяти:

– Я тут маю на підозрі декого. Не знаю чи вдасться, але за спробу ж не б'ють. Діяти будем таким чином: коли підозрюваний зайде до вбиральні, нам треба зайти слідом, і вдавати, що ми там одні й ведемо секретну розмову.

– Добре!

Назар довго вичікував того, кого запідозрив. Не одну годину простовбичив біля вбиральні. Однак знав, що рано чи пізно, а до вбиральні –кожен має зайти.

Нарешті дождався. Той на кого чекав, зайшов до туалету. Згідно попередньої домовленості Борисенко став на виході з вбиральні, аби нікого туди не пускати крім Кореня й Грінчука.

Назар почав з порога приглушеним голосом, але так, що було чути в одній із запертих кабінок:

– Що тут – нікого?.. Здається, ми самі... Не хотілося, щоб хтось нас підслухав. Маю щось вам секретне сказати. Слідчий мене сьогодні визивав. У нього новий підозрюваний – один наш прапорщик. Всі докази має слідство, вже вийшли на справжнього вбивцю і його коханку. Завтра проведуть арешт.

– Не заздрю тому прапору, довічне отримає, а може "вишку" дадуть. Я б втікав куди бачив. Так хоч якісь шанси будуть вижити, – відповів ротний. Відповів, як просив його Грінчук.

– Ну то пішли звідси, а то ще хтось зайде й підслухає. Нас ждуть приголомшливі події.

На завтра у військовій частині нове ЧеПе. Прапорщик Маринович покинув вночі чергування й подався зі зброєю у невідомому напрямку.

Прийшла пора Назару Грінчуку викласти все комбату і командиру роти:

– Як бачите, можна вже не сумніватися. Вбивця – прапорщик Маринович. Втік, і тим себе видав. Саме він застрелив Гусакова та скоріш за все, він, разом зі своєю спільницею-коханкою Наталею Урлан отруїли командира першого взводу.

– Звідки така впевненість? Які маєш докази? Давай у подробицях!

– Я з першого дня не вірив у те, що Урлан може випивати на чергуванні, що його може звалити з ніг пляшка горілки. Коли арештували Гавриліка, я не міг собі уявити, як він вговорив Урлана пити горілку, чи як він силою домігся цього. Дізнавшись про обставини тої зловісної події, я припустив, що вбивця мав бути лівшею. Знайшовши скляну банку із залишками отрути й довідавшись від Малєра, що в тій банці був компот, який приніс взводний з дому, я дійшов висновку, що у справі може бути замішана дружина Урлана. Сама вона, як відомо, у діжурці бути не могла, значить мала спільника. Хто міг таким бути? Найбільш підходить коханець. Як йому не бути у такої красивої жінки? Спочатку під мою підозру потрапили ви товариш капітан (до Кореня?) Вибачайте! Але ви так впевнено вели себе в квартирі Урлана й так дружньо-близько спілкувались із його дружиною, що кожен запідозрив би вас на моєму місці.

– І що ж тобі помішало? – спитав Корінь.

Ви – не лівша. Для мене такого було достатньо. Чомусь тоді я зациклився на цьому. Вбив собі у голову, що має бути лівша, і виходить недаремно. Все-таки з ліворуким маєм діло. З усього офіцерсько-прапорщицького складу нашої частини лівшею є тільки Маринович. Проте жодної зачіпки до нього не було. Нічого не змогли б ми йому заявити, якби я не згадав, знову таки, ту поїздку в квартиру Урланів. Тоді, перед виїздом, Маринович сказав, що ніколи не бував вдома у взводного, а коли ми із солдатами не знали, куди йти, він несподівано вказав номер квартири. Значить до цього чомусь обманював мене, значить старався, щоб ця інформація не стало відомою. Я зважив, що то неспроста. За цих малих підстав, за відсутності переконливих доказів, я вирішив спровокувати Мариновича, і капітан Корінь поміг мені в цьому. Ми налякали прапорщика арештом, і тим, що прокуратура вже точно знає вбивцю – і він здрейфив. Його сьогоднішня втеча говорить сама за себе. Оскільки він втік зі зброєю, то мені здається, що сумнівів у його винуватості бути не може. З'явилося й ще дещо. Коли у роті стало відомо про втечу Мариновича, до мене підійшов рядовий Аксючиц, вирішив на всяк випадок поділитися зі мною інформацією. Він випадково підслухав сварку Гусакова з Мариновичем. Гусаков дізнався про зв'язок Мариновича з Наталією Урлан і погрожував про все розповісти кому слід, вимагав заплатити за мовчання – шантажував. У відповідь почув від Мариновича: "спробуй в'якнуть кому-небудь, прикончу…".

– А при чому тоді та пляшка з горілкою? І як Маринович потрапив у діжурку?

– Цього точно не знаю. Можу тільки припустити, що горілку вбивця залив Урлану вже трохи відключеному, коли той нічого не розумів, або не мав сили чинити опору, а сам прапорщик міг ховатися на території військової частини, не піти додому після служби. Банку з під отрути викинув не в смітник біля діжурки, а відніс на загальний смітник, кинув її не зверху, а прикопав добряче. Могло бути й таке, що Маринович спочатку хотів тільки отруїти Урлана й Гусакова, а потім зайшовши в діжурку, й побачивши Гусакова просто сплячого, а Урлана причмареного, змінив свої плани.