Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дємбельський детектив, Мінович Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дємбельський детектив" автора Мінович Олександр. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

А я так скажу: доказів по саму шию, більше ніж треба. Ну не сходиться щось з тою горілкою… і що?.. на все інше забити?.. Може Гаврилік не в горілку підсипав, може в їжу, чи …

Розмову перебило горлання чергового по роті:

– Рот-а-а! До виходу в баню шикуйсь!

Баня – велике задоволення для солдата. Ціла година блаженства. Шум, крик, хлюпання, тепла вода з металевих, трохи ржавих тазів на стрижені голови, і зовсім мало криків командирів, які теж заняті миттям. Після бані: легкість в тілі, розм'якшені мозолі на ногах, злегка затверділі од сушіння свіжі онучі, нова чиста білизна. Зношена горою звалюється в кутку бані. Чергові будуть великими оберемками носити її в пральню. Однак, часто баня буває в похідних умовах – у великому брезентовому наметі. Там не помиєшся, добре, як тіло зможеш намочити. Хтось придумав такий короткочасовий норматив для тої польової бані, що тільки зайти і вийти.

Вернувшись із бані, Грінчук подумки вернувся й до перерваної розмови з Борисенком. Щось йому наче мелькнуло-стрельнуло у мозок під час тої розмови. Довго ніяк не міг згадати, що саме. А воно не давало ніяк спокою, крутилось, мов грампластинка й не хтіло включати потрібну мелодію. "Що ж Вася такого сказав? Що ж таке в його розмові проскочило? Стоп!.. Їжа! Правильно! Їжа! Негайно Малєра треба шукати! У нього має бути відповідь".

Старшина повідомив, що рядовий Малєр у роті відсутній, в наряд по кухні направлений, картоплю чистити. Щоб туди проскочити, потрібно відпроситися, а тут політзаняття. Замполіт веде, нізащо не відпустить. Ніхто не має права такі важливі заняття пропускати. Без них можна залишитися політично непідкованим, вважай, знахідка для ворога.

Назар до Борисенка:

– Васька, прикрий мене! Скажи Кулікову, що я в санчасть побіг, занедужав. Сам щось придумай.

– Добре, але попадешся, що дуриш, замполіт тебе за милу душу на гауптвахту запроторить.

На кухні Малєра не було. Порізав ножем пальця й старший наряду відправив його в ту ж санчасть. Що робити? Назар на мить задумався, а потім схватив ніж і черкнув теж собі по пальцю. Тепер можна сміливо до фельдшера, і замполіт не зможе придертися.

Нарешті й Малєра зловив.

– Цілу годину за тобою ганяюсь. Справа до тебе є. Ану скажи мені – у ніч твого чергування, коли Гусакова вбили, в Урлана часом не було "тормозка" з дому, не вечеряв він з вами у діжурці. Добре подумай!

– Чого думати – вечеряв, як зараз пам'ятаю. І мене з Гусаковим пригощав. Це ж Урлан – він ніколи не жметься.

– А чим-чим вгощав? Що ви таке їли?

– Бутербродами з ковбасою. Чесно поділився – всім по два вийшло.

– І що, отак взяв не розбираючи зі свого "тормозка" і вам видав? І ви їли? І вам нічо? Добре почувалися?

– Нормально. Смачно. Я б такі кожен день їв.

– Хм-м… Не виходить… Дай подумати… О! Може запивали чимось.

– Та ні. Такого не пам'ятаю. Хоча… наче Урлан компот пив. Точно – пив.

– З якої посудини?

– Посудини… З якої ж він посудини?.. А, згадав – півлітрова банка була. З кришкою пластиковою. І компот ще такий – рожевий, з вишень напевно. Мені хотілося його спробувати, та коли прапор відмовився, то й я за ним, зі скромності. А ще посудини не було іншої, аби розлити, якось з одної банки не хотілося.

– Пісня! Чувак, ти просто палка-виручалка. Навіть не здогадуєшся, що зараз сказав, може невинну людину спас. Все, бувай! Я побіг, потім розповім, якщо на правильний шлях вийшов.

Назар Грінчук відчув, що женеться, немов гонча собака по сліду. Запалився азартом пошуку. Підскочив гарячково до ротного:

– Товариш капітан, нічого не питайте, останній раз прошу, повірте на слово, що так треба. Дуже вас прошу. Можна я візьму солдат зі свого відділення – сміттєві баки перетрясти. Там мають бути важливі докази по вбивству. Нічого пояснити поки що не можу, дайте перевірити, а там викладу все, як на тарілочці.

– Ладно! Бери. Надіюсь не втягнеш мене в нову халепу?

В смітті прийшлось добре покопатися. Однак більше скляних банок туди, здається, ніхто не викидав. Одна така була. Правда, цілу гору відходів потрібно було перекинути, проте банка знайшлася. І ще повезло – пластикова кришка ввібрала у себе чіткий сторонній запах, явно не компотом від неї пахло. Залишилось тільки дати понюхати кришку спочатку капітану Кореню, згодом і комбату та переконати їх обох, що саме в цій банці була психотропна речовина для Урлана. Звідки взялась ця банка, Назар утаїв. Підозра падала б на Наталю Урлан, а їй нашкодити поки що не хотілося.

Банку передали на дослідження у військовий госпіталь. Вирішили прокуратуру не повідомляти, аби знову не нарватися на зауваження, насмішки й прочухани. Прикинули, що спершу самі повинні пересвідчитися, чи справді у скляній банці була отрута. Знову задіяли капітана Адашка і могорич для прискорення. Через якийсь час прийшло підтвердження: саме в цій банці була отрута, яку знайшли у свій час в крові Урлана.

– Кажи звідки банка взялася, хто її підсунув Урлану?.. Гаврилік?.. Як він це зробив? – допитувалися ротний з комбатом у Грінчука.

– Не скажу, вибачайте. Що хочете, те й робіть зі мною, казати зараз нічого не буду. Поки що. Не хочу знову осоромитись, давати привід для глузування. Якщо потерпите трошки – вважаю все проясниться. Та прошу вашої допомоги. План я уже склав, але сам не справлюсь.

Комбат неочікувано згодився:

– Давай подивимось, що в тебе вийде. Вже й самим цікаво стало. Але як завалиш науку – нас не приплітай. Оці наші розмови – ніби їх не було. Зрозумів?

– Так точно!

З приходом у казарму Грінчук став інструктувати Кореня, як мали з ним діяти:

– Я тут маю на підозрі декого. Не знаю чи вдасться, але за спробу ж не б'ють. Діяти будем таким чином: коли підозрюваний зайде до вбиральні, нам треба зайти слідом, і вдавати, що ми там одні й ведемо секретну розмову.

– Добре!

Назар довго вичікував того, кого запідозрив. Не одну годину простовбичив біля вбиральні. Однак знав, що рано чи пізно, а до вбиральні –кожен має зайти.

Нарешті дождався. Той на кого чекав, зайшов до туалету. Згідно попередньої домовленості Борисенко став на виході з вбиральні, аби нікого туди не пускати крім Кореня й Грінчука.

Назар почав з порога приглушеним голосом, але так, що було чути в одній із запертих кабінок:

– Що тут – нікого?.. Здається, ми самі... Не хотілося, щоб хтось нас підслухав. Маю щось вам секретне сказати. Слідчий мене сьогодні визивав. У нього новий підозрюваний – один наш прапорщик. Всі докази має слідство, вже вийшли на справжнього вбивцю і його коханку. Завтра проведуть арешт.

– Не заздрю тому прапору, довічне отримає, а може "вишку" дадуть. Я б втікав куди бачив. Так хоч якісь шанси будуть вижити, – відповів ротний. Відповів, як просив його Грінчук.

– Ну то пішли звідси, а то ще хтось зайде й підслухає. Нас ждуть приголомшливі події.

На завтра у військовій частині нове ЧеПе. Прапорщик Маринович покинув вночі чергування й подався зі зброєю у невідомому напрямку.

Прийшла пора Назару Грінчуку викласти все комбату і командиру роти:

– Як бачите, можна вже не сумніватися. Вбивця – прапорщик Маринович. Втік, і тим себе видав. Саме він застрелив Гусакова та скоріш за все, він, разом зі своєю спільницею-коханкою Наталею Урлан отруїли командира першого взводу.

– Звідки така впевненість? Які маєш докази? Давай у подробицях!

– Я з першого дня не вірив у те, що Урлан може випивати на чергуванні, що його може звалити з ніг пляшка горілки. Коли арештували Гавриліка, я не міг собі уявити, як він вговорив Урлана пити горілку, чи як він силою домігся цього. Дізнавшись про обставини тої зловісної події, я припустив, що вбивця мав бути лівшею. Знайшовши скляну банку із залишками отрути й довідавшись від Малєра, що в тій банці був компот, який приніс взводний з дому, я дійшов висновку, що у справі може бути замішана дружина Урлана. Сама вона, як відомо, у діжурці бути не могла, значить мала спільника. Хто міг таким бути? Найбільш підходить коханець. Як йому не бути у такої красивої жінки? Спочатку під мою підозру потрапили ви товариш капітан (до Кореня?) Вибачайте! Але ви так впевнено вели себе в квартирі Урлана й так дружньо-близько спілкувались із його дружиною, що кожен запідозрив би вас на моєму місці.

– І що ж тобі помішало? – спитав Корінь.

Ви – не лівша. Для мене такого було достатньо. Чомусь тоді я зациклився на цьому. Вбив собі у голову, що має бути лівша, і виходить недаремно. Все-таки з ліворуким маєм діло. З усього офіцерсько-прапорщицького складу нашої частини лівшею є тільки Маринович. Проте жодної зачіпки до нього не було. Нічого не змогли б ми йому заявити, якби я не згадав, знову таки, ту поїздку в квартиру Урланів. Тоді, перед виїздом, Маринович сказав, що ніколи не бував вдома у взводного, а коли ми із солдатами не знали, куди йти, він несподівано вказав номер квартири. Значить до цього чомусь обманював мене, значить старався, щоб ця інформація не стало відомою. Я зважив, що то неспроста. За цих малих підстав, за відсутності переконливих доказів, я вирішив спровокувати Мариновича, і капітан Корінь поміг мені в цьому. Ми налякали прапорщика арештом, і тим, що прокуратура вже точно знає вбивцю – і він здрейфив. Його сьогоднішня втеча говорить сама за себе. Оскільки він втік зі зброєю, то мені здається, що сумнівів у його винуватості бути не може. З'явилося й ще дещо. Коли у роті стало відомо про втечу Мариновича, до мене підійшов рядовий Аксючиц, вирішив на всяк випадок поділитися зі мною інформацією. Він випадково підслухав сварку Гусакова з Мариновичем. Гусаков дізнався про зв'язок Мариновича з Наталією Урлан і погрожував про все розповісти кому слід, вимагав заплатити за мовчання – шантажував. У відповідь почув від Мариновича: "спробуй в'якнуть кому-небудь, прикончу…".

– А при чому тоді та пляшка з горілкою? І як Маринович потрапив у діжурку?

– Цього точно не знаю. Можу тільки припустити, що горілку вбивця залив Урлану вже трохи відключеному, коли той нічого не розумів, або не мав сили чинити опору, а сам прапорщик міг ховатися на території військової частини, не піти додому після служби. Банку з під отрути викинув не в смітник біля діжурки, а відніс на загальний смітник, кинув її не зверху, а прикопав добряче. Могло бути й таке, що Маринович спочатку хотів тільки отруїти Урлана й Гусакова, а потім зайшовши в діжурку, й побачивши Гусакова просто сплячого, а Урлана причмареного, змінив свої плани.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дємбельський детектив, Мінович Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"