Читати книгу - "Дємбельський детектив, Мінович Олександр"

Важко повністю відтворити обставини цієї справи, але мені здається, що це тепер неважливо. Зараз потрібно знайти Мариновича, а там, я думаю, все стане ясним.

На пошуки прапорщика Мариновича комбат відрядив чотири озброєних наряди, в кожному офіцер та два солдати. Пошук зниклих військових, що мали при собі зброю, завжди був у компетенції командування військової частини. Міліцію до такого часто не залучали.

Втікача знайшли на третій день пошуку. Ховався у дальньої родички, в глухому селі. При спробі затримання прапорщик покінчив із собою.

Сержанта Гавриліка відпустили з-під арешту за відсутності вагомих доказів. Гроші він дійсно витягнув із кишені Гусакова, той міг отримати їх від Мариновича за мовчання. Спас Гавриліка лист, який він направив на домашню адресу Гусакова, в якому повідомляв, що забрав гроші з кишені прапорщика, аби вони не пропали, і їх не вилучило слідство.

Щоб не виносити лишній раз сміття з хати, а точніше з військової частини, комбат наказав нікому не розповідати про розслідування проведене сержантом Грінчуком. Прокуратура так і не знайшла винного у вбивстві. Красуню – Наташу Урлан вирішили пощадити. Її не допитували, не звинувачували. Мабуть, не тільки Корінь з Мариновичем на неї запали, а й сам комбат, який твердо обґрунтував своє рішення:

– А хто сказав, що отруту готувала Наташа? Де цьому докази? Може банку з компотом підніс Урлану сам Маринович?

Проти такого ніхто сперечатися не став.

За проявлену пильність, солдатську кмітливість сержанту Грінчуку було оголошено подяку перед строєм батальйону. Батькам сержанта направили похвального листа за те, що правильно виховали сина-солдата для радянської армії.

Олександр Мінович.