Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей 📚 - Українською

Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чоловіки без жінок та інші оповідання" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 43
Перейти на сторінку:
лежала купа сміття. 

— Говоріть італійською, — сказав юнак. 

— Un’ mezz’ora. Piu d’un’ mezz’ora.[11] 

— Він каже, що то ще півгодини йти. Вертайся, крихітко. Ти вже й так замерзла на вітрі. Поганий сьогодні день, і так нічого хорошого з того не вийде. 

— Добре, — відповіла вона й почала підніматись трав’янистим берегом. 

Педуцці стояв коло річки й помітив її аж тоді, коли вона вже мала от‑от зникнути за пагорбом. 

— Frau! — крикнув він. — Frau! Fräulein![12] Нікуди не йдіть! 

Вона сховалася за пагорбом. 

— Пішла! — вигукнув Педуцці. 

Він добряче здивувався. Скинув гумки, які тримали вкупі окремі частини вудок, і почав розкладати одну з них. 

— Але ж ви казали, що то ще півгодини йти. 

— Ага, ще добрих півгодини вниз по течії. Але тут теж непогано. 

— Справді? 

— Та певно. І там добре, і тут. 

Юнак сів на берег, склав докупи вудку, поставив котушку і протягнув через кільця волосінь. Йому було не по собі, він боявся, що з міста от‑от надійде єгер або озброєний натовп. З-над пагорба виднілися будинки і дзвіниця. Він відкрив свій ящичок зі снастями. Педуцці, нахилившись над ним, занурив до ящичка свої пласкі, зашкарублі пальці — великий і вказівний, перебираючи вологі тягарці. 

— Тягарець маєте? 

— Ні. 

— А треба, — жваво мовив Педуцці. — Тоді треба piombo[13]. Piombo. Маленький piombo. Ось такий. І вчепити його над гачком, інакше приманка плаватиме на воді. Дуже потрібна річ. Невеличкий piombo. 

— А ви не маєте часом? 

— Ні. 

Він гарячково нишпорив по кишенях. Обмацав брудні складки в підкладці потаємних кишень у своїй військовій куртці. 

— Нема. Нам треба piombo. 

— Значить, не вийде нам порибалити, — сказав юнак і склав вудку назад, змотуючи волосінь. — Дістанемо piombo і прийдемо завтра. 

— Але послухайте, caro[14], ви мусите мати piombo. Інакше жилка лежатиме на воді. 

День розпадався на шматки просто перед очима Педуцці. 

— Мусите мати piombo. Хай навіть маленький. Вудка у вас нова, але тягарця бракує. Знав би, то приніс би. Але ви казали, що все маєте. 

Юнак дивився на воду, посірілу від талого снігу. 

— Я знаю, — відповів він, — я дістану тягарця й порибалимо завтра. 

— А коли? Скажіть. 

— О сьомій. 

Вийшло сонце. Стало тепло і приємно. Молодику відлягло від серця. Він більше не порушував закон. Сидячи на березі, він витягнув з кишені пляшку марсали й передав її Педуцці. Той віддав її назад. Юнак хильнув і знову передав пляшку Педуцці. Той знову віддав її назад. 

— Пийте, — сказав, — то ваша марсала. 

Ще раз хильнувши, юнак передав йому пляшку. Педуцці пильно спостерігав за його рухами. Він похапцем ухопив плящину й перехилив її. Пив, утупившись у дно вузької коричневої пляшки, а сиві волосинки у складках шкіри на шиї похитувалися у ритмі ковтків. Вихилив усе до останньої краплі. Сонце світило весь час, поки він пив. Не такий уже й поганий день, врештірешт. Чудовий деньок. 

— Senta, caro![15] Рано о сьомій. 

Він кілька разів назвав юнака caro, і той нічого на це не сказав. Смачна марсала. Його очі заблищали. Такі деньки будуть тягнутися безкінечно. Все почнеться вранці о сьомій. 

Вони почали підійматися пагорбом назад, до міста. Юнак ішов попереду. Добряче вирвався уперед. Педуцці окрикнув його. 

— Слухайте, caro, а ви не дасте мені п’ять лір за мої послуги? 

— За сьогодні?  — спохмурнів юнак. 

— Ні, не за сьогодні. Заплатіть мені сьогодні за завтра. Я куплю все, що треба. Pane, salami, formaggio[16], всіляку смакоту для нас. Для вас, для мене і для синьйори. Приманку для риби, блешню, щоб не самі хробаки. Може, роздобуду марсали. На все тільки п’ять лір треба. П’ять лір за мої послуги. 

Юнак понишпорив у кишенях і витягнув дві купюри по дві ліри і дві по одній. 

— Дякую, caro. Спасибі, — подякував Педуцці таким тоном, наче належав до клубу «Карлтон» і колега передав йому «Морнінґ пост». 

Оце справжнє життя. Досить з нього готельного саду, де розбиваєш вилами замерзлий гній. Життя розкривало перед ним нові обрії. 

— Тоді побачимось о сьомій, caro, — сказав він, поплескавши юнака по спині. — Рівно о сьомій. 

— Я не знаю, чи прийду, — відповів юнак, ховаючи до кишені гаманець. 

— Як то не знаєте? — перепитав Педуцці. — Я принесу блешню, синьйоре. Салямі, все, що треба. Для вас, для себе, для синьйори. Для нас трьох. 

— Я не знаю, чи прийду, — повторив юнак. — Скоріше за все, що ні. Я попрошу господаря готелю, щоб вас попередив. 

Мій старий 

Тепер я здогадуюсь, що мій старий мав би бути товстуном, одним із тих приземкуватих череванів, яких повно навколо, але він не став таким, хіба вже потім трохи набрав, хоч то й не його провина, він брав тоді участь тільки в перегонах із перешкодами і міг дозволити собі бути в тілі. 

Пам’ятаю, як він натягав прорезинену куртку на дві сорочки, а зверху ще товстий светр, і кликав мене бігати з ним перед обідом під палючим сонцем. Бувало так, що він проїдеться раз-другий на котрійсь із коняк з конюшні Раццо рано-вранці, тільки приїхавши з Турина о четвертій і відразу помчавши на таксі до стаєнь, а потім, коли все залите росою і сонце тільки починає пригрівати, я допомагаю йому стягнути чоботи, він перевзувається у кросівки, натягує на себе всі ті светри і ми вирушаємо. 

— Ходімо, малий, — квапив він мене, розминаючи стопи перед роздягальнею для жокеїв. — Пішли. 

І тоді ми починали бігти уздовж доріжки, він попереду, біглибігли, а потім повертали через ворота на одну з тих доріг, обсаджених обабіч деревами, що ведуть від Сан-Сіро. Коли ми вибігали на дорогу, я переганяв його, тоді озирався, він спокійно біг за мною, а коли я за якийсь час озирався ще раз, з нього вже лився піт. Він пітнів, але вперто біг уперед, утупившись мені у спину, а коли перехоплював мій погляд, шкірився й питав: 

— Дуже піт ллється? 

Коли мій старий посміхався, кожен, хочеш чи не хочеш, а всміхався у відповідь. Ми далі бігли у бік гір, аж поки мій старий не гукав: 

— Агов, Джо! 

Я озирався, а він сидів під деревом, замотавши шию рушником, яким перед тим обмотував собі пояс. Я вертався і сідав біля нього, він витягав з кишені мотузку й починав стрибати на сонці; піт ллється з обличчя, а він знай стрибає через мотузку в білому поросі, мотузка посвистує, сонце припікає, а він усе стрибає і стрибає на дорозі, то туди, то сюди. Як мій старий стрибав через мотузку, видовище було ще те. Він то крутив нею швидкошвидко, то повільно махав раз так, а раз так. Бачили б ви, як на нас часом витріщалися італійчики, які йшли мимо до міста з великими білими волами, що тягнули воза. Вони явно думали, що мій старий з глузду з’їхав. А він починав так швидко крутити мотузку, що італійчики завмирали як вкопані й не зводили з нього очей, аж поки не смикали за вуздечки, підганяли волів і далі йшли своєю дорогою. 

Я сидів отак, дивився, як він стрибає під розпеченим сонцем, і милувався ним. З ним було весело, працював він як віл, і до того

1 2 3 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"