Читати книгу - "Швидке побачення з тобою, Alina Pero"

Ми з Оксаною стоїмо перед входом у кафе, де відбуватимуться швидкі побачення. Вона вся на ентузіазмі, а я — на межі того, щоб втекти.
— Ну що, готова? — запитує вона, потерши руки.
— Ні, але ти мене сюди вже притягла, тож назад дороги немає, — зітхаю я.
Заходимо всередину. У приміщенні чути легку фонову музику, а в центрі розставлені маленькі столики для двох. Декілька людей уже сидять, хтось нервово дивиться на телефон, хтось жваво обговорює щось із сусідом.
Підходимо до столу реєстрації. Жінка з бейджем «Організатор» усміхається й простягає нам анкети.
— Будь ласка, заповніть ваші імена, інтереси та вподобання.
Я беру анкету й зиркаю на Оксану. Вона хутко щось пише, а я зависаю над питанням «Які у вас хобі?»
Записую щось нейтральне й повертаю анкету.
— Гаразд, дівчата, сідайте за столик, — каже організаторка. — Скоро почнемо.
Ми з Оксаною беремо свої номерки та займаємо місця. Я озираюся — чоловіки стоять біля барної стійки, явно очікуючи сигналу для старту.
— Оксано… це погана ідея, — шепочу їй.
— Це чудова ідея! — радісно відповідає вона.
Я зітхаю.
Організаторка бере мікрофон.
— Увага, ми починаємо! Правила прості: 5 хвилин на розмову, потім чоловіки переходять до наступного столика. Оцінки залишайте в анкетах. Готові?
Я вдихаю.
— Ну що, Віко, вітаю в соціальному експерименті! — шепоче Оксана й підморгує.
— Чудово, — бурмочу я.
І ось перший кандидат іде до мого столика.
Ну, поїхали…