Читати книгу - "Сєвєродонецьк. Вибратися з пекла, Кері Ейка"

25 лютого 2022 року

Кума була в паніці. Її чоловік, який працював в органах, відвіз її ще 24 лютого в село Смолянинове, а сам залишився на роботі. Вона телефонувала, розповідала, як у них голосно, як їм із дітьми доводилося спати в підвалі в ящику з-під картоплі. У нас було тихо.

О десятій ранку зателефонував чоловік. Розповідав, що над їхніми головами літають ракети. Він уже шкодував, що поїхав, але повертатися назад було неможливо. Він хвилювався за нас.

Я намагалася його заспокоїти:

— Потерпи, скоро все закінчиться. Не може ж це тривати довго. 21 століття, яка війна?

Я заспокоювала всіх навколо, але сама не відчувала страху.

Увечері оголосили комендантську годину з 22:00 до 7:00. Чоловік запитав, чому б нам не евакуюватися. Від нього я дізналася, що з сусіднього міста Лисичанська ходить потяг. Але дістатися до нього було непросто. Коли він відправляється, ми не знали. Евакуація була складною: занадто багато людей, усі з валізами, сидять тісно один до одного. Як бути з немовлям?

Ходили чутки, що нас не чіпатимуть через завод. Потім почали говорити, що місто готують до здачі.

Увечері ми дізналися від тата, що він тепер в окупації. На дорогах техніка, і якщо не хочеш померти, краще мовчи.

І цей день був тихим.

Если что-то хочется изменить или добавить, говори.