Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Гаразд… Я залишаюся, — Ярина так погоджувалась на запрошення переночувати, ніби її вмовляли на це вже три роки, а сама вона цього й не потребувала. — У вас є суха чиста білизна? Бо у мене все зберігалось в шафці у ванній кімнаті.

— Є, — приречено пробурмотів Андрій, коли Ярина причинила вхідні двері. Він запросив її кивком слідувати за собою, але на половині шляху роздратовано обернувся: — Хто взагалі лишає білизну чи одяг у ванній кімнаті?

— Той, хто хоче загорнутися у чисте? Можливо, я не дуже кмітлива, але таких проблем, як ви, розумники, своїм сусідам не створюю, — Ярина ображено підтиснула губи.

Після того, як Андрій видав чисту постільну білизну і впустив до кімнати брата, Ярина не проронила ані слова. Кілька секунд вона розгублено роздивлялась гармидер, у якому волею долі опинилась. На розум спала втішна думка, що в її квартирі все ще не настільки погано. Після побаченого Ярина навіть могла б зухвало назвати себе охайною.

Вона тяжко зітхнула і переклала зайві речі з розкладеного дивана, який сусіди гордо іменували ліжком, на крісло. Проте варто було застелити постіль, вимкнути світло й розслаблено влягтися, як сон міцно стиснув її в обіймах й не дозволив почути гучний грюкіт вхідних дверей й дзвін розсипаних в коридорі монет.