Читати книгу - "Вовняні шкарпетки, Іржі Вінк"

        Нарешті діставшись водоспаду, пара милувалась казковим мальовничим видом. Стрибаючи по камінцям, роблячи фото та селфі, та не звертаючи увагу на оточуючих людей, Марічка та Павло забули про плин часу. Аж раптом Марічка відчула той вже знайомий жах. Обертаючись навколо дівчина зрозуміла що крім їх з Павлом немає більше нікого. Дівчина звернулась до коханого, виявилось що йому теж не по собі, та їх відчуття співпадають. Пара стрімко попрямувала до автівки, як раптом почули вже знайоме для Марічки муркотіння.

       Вони вирішила не шукати джерело звуку, а прискоритись в напрямку автівки, як почули ричання, схоже на котяче, але дуже великих розмірів, прямісінько за ними. Істота була настільки близько що навіть відчувався її подих. Обернувшись Марічка побачила ту ж істоту що й в кущах, біля «Колиби». Це була явно не собака. Кіт над великих розмірів стояв з оскалом перед ними, готуючись от от, кинутись на дівчину.

      В паніці Марічка впала в невеличкий ступор, вже бачивши як тварина в стрибку летить на неї, от вже навіть гарячий смердючий подих відчувається на обличчі, аж раптом Павло в стрибку відштовхує дівчину і кіт промайнув повз неї. Не втрачаючи жодної секунди хлопець взяв її за руку, та потягнув кохану до стоянки.

       Швидко вплигнувши в автівку, хлопець, миттєво зорентувався і встиг рванути в напрямку котеджу. Згодом прийшовши трохи до тями Марічка побачила що істота зачепила Павла за руку… То був незвичайний поріз, у вигляді трьох ліній, середня з яких була трохи видовжена. Про щось таке я вже десь чула. – Крутилось в голові дівчини.

       Зважаючи на останні події пара вирішила їхати до котеджу та відмінити останню вилазку на сьогодні. Треба прийти до ладу, обробити поріз та зустрічати новий рік у чані. Та більше неяких диких істот цього року.

        Повернувшись до котеджу, пара обробила рану, яка виявилась досить глибокою, та почала готуватись до чану. В розмові, Марічка виявила, що Павлу також здалось, знайомий такий поріз. Вирішили що чули десь про такий випадок по приїзді та не зважили на це увагу. Збираючись до чану в голові обох все ж таки крутилось – «Та де ж я міг це чути або бачити…». Ось прийшов час и господар, котеджу прийшов за парою щоб провести до чанів.

- Ну що готові йти, варитись? – Спитав, веселий та усміхнений господар котеджів на ім’я Петро.

- Так, готові. – Відповів Павло, взявши кохану за руку та вийшовши з котеджу почав зачиняти двері.

- Взяли з собою, ковдру, капелюхи, шкарпетки…. – Почав перераховувати Петро, що треба взяти на всяк випадок бо в ночі дуже холодно буде повертатись до котеджу хоч тут і іти зовсім поруч.

- Так. – Відповів спочатку Павло аж раптом згадав про шкарпетки….

- Вовняні шкарпетки…. – Промовила Марічка і попрямувала в котедж.

Дівчина направилась до шафи з речами, достала бавовняні шкарпетки які вони привезли не що давно з Ісландії. Тепер вона розуміла де вона чула про такий самий поріз як у Павла. Це та сама історія про жахливого кота вбивцю. Так все сходиться і розміри і поведінка, та й поріз на руці у коханого. Взявши шкарпетки в руки швидко попрямувала до чоловіків, що чекали на неї біля дверей котеджу.

- Тепер все. – Збентеженим голосом проговорила Марічка, тримаючи в руці вовняні шкарпетки, привезені з Ісландії.

       Петро повів пару до чанів, провів інструктаж та й швидко пішов відпочивати. Після чого Марічка почала розповідати Павлу про все що згадала та запропонувала повернутись до котеджу й надягнути шкарпетки на всяк випадок. Не встигнувши посперечатись, аж раптом вони почули вже знайомі звуки муркотіння та ричання. Марічка побачила по заду Павла крадучогося великого кота з легенди. Не роздумуючи, взяла хлопця лівою рукою, в правій тримаючи шкарпетки, потягла до приміщення з роздягальнею. Кіт погнався за ними але пара встигла зачинити двері.

- Швидко надягай шкарпетки. – Промовила Марічка та всунула Павлу його пару.

     Той без сперечань надягнув. Вони зайшла до душової де не було вікон зачинилась, і не ризикувала виходити аж доки не прийшов Петро.

      Господар котеджу трохи з гумором віднісся до ситуації, запевнивши що тут не буває таких диких кішок та й вони б не ризикнули сунутись на територію відчувши його собак, звісно ж пара не стала розповідати про всі нюанси власнику котеджу. Бо вся ця Ісландська легенда з котом та шкарпетками на перший погляд виглядала маренням божевільних.

     До ранку пара не стала знімати шкарпетки, все було тихо та кіт не з’являвся. На ранок, зібравши речі та виписавшись з котеджу, Марічка та Павло поїхали до дому.

Ось такий новий рік видався в Павла та Марічки.

Кінець