Читати книгу - "Рибалка, Іржі Вінк"

     Нарешті спека по троху спала, хоч ще й було тепле повітря, але відчувалось що от от спека зміниться на приємний вітерець та нічну свіжість. Добравшись нарешті до ставка Михайло Васильович швиденько дістав рибальські тенета та закинув їх у звичному місті. Потім розклався на берегу, закинув снасті та присів на свій улюблений розкладний стілець. Відкрив термос із кавою та налив в кружку. Закривши очі та розвалившись на стільці вкусив свою улюблену натуральну каву.

       Трохи посмакувавши, прийнявся за свою улюблену справу. Цього вечора поплавок не давав вчителю спокійно посидіти. Витягаючи одну за одною рибини Михайло Васильович не помітив як сплинув час та на годиннику вже була дванадцята ночі. « Оце так улов, якщо так далі піде залишусь до ранку». – Міркував він. Та сів перекусити поки видалася перерва між закиданнями. Тільки но розклався вчитель що б поїсти аж раптом почув дзвінок.

       Це був дзвінок рибальських тенет. « Ось тобі й перекусив…». – Радісно пробубнів він, та піднявшись швидко попрямував до тенет що були закинуті у звичному місті біля очерету. Схопивши за них почав витягати аж раптом відчув такий супротив ніби там велетенська рибина спіймалась. « Схоже сон в руку… Мабуть все ж таки щука…». – Зрадів Михайло Васильович, та з великим натхненням почав витягати тенета з води.

       Витягнувши нарешті їх з води, втомлений вчитель аж сів на дупу, витерши краплини поту з лиця та перевівши подих, він взяв ліхтарик і підійшов до рибини яка лежала не ворухнувшись. Підійшовши ближче він побачив що рибина більше схожа на людину маленької фактури ніж на над велику щуку. Посвітивши на неї ліхтарем, істота різко підійнялась та розвернулась до вчителя лицем. Це була дівчина маленької фактури та з дуже довгим, перламутровим волоссям, яке впадала немов у нескінченність, круглим витонченим обличчям, та великими незвичайного кольору очами. Вона була повністю оголена, груди в неї були ідеальної форми шкіра освічена місячним сяйвом ніжно білого кольору виблискувала немов усіяна діамантами. Стегна були прикриті чимось схожим на риб'ячу луску перламутрового кольору з пурпуровим відтінком, яке переходило нижче та схоже не то на залишки плаття не то велике покривало. Бажання йти до неї, прильнути та буди з нею на завжди все більше і більше перемагало розум вчителя і в решті решт він зробив крок до неї аж раптом вона опинилась біля нього та взявши його за лице поцілувала в губи дивлячись своїми великими очима йому прямісінько в очі. Потім відштовхнула та пригнула в ставок. В голові Михайло Васильовича все пішло обертом та вмить втративши свідомість, вчитель впав на землю.

     Ліхтар світивши прямісінько в очі та звук періодичного піску немов збудили вчителя та повернули до реальності.

- Михайло Васильовичу? Ви мене чуєте? – спитала людина в білому халаті та ліхтарем в руках.

      Намагаючись сказати так, вчитель зазнав невдачі тому вирішив просто кивнути головою. Перед очима в нього перебувала все та ж дівчина з тенетів, з великими очима та нескінченними перламутровим волосся на голові. Він бачив її у вісні, був з нею і не хотів уходити але лікарі перервали той сон.

- Як ви себе почуваете? Можете говроити? – Спитав лікар.

- Так все добре, мабуть отримав соняшника спека вчора була неймовірна. – Відповів вчитель. – Мені потрібно йти в мене сьогодні ще три уроки. – Додав згодом.

- Ну по перше вчора спеки не було, по друге уроків у вас поки що не має доки ми вас не поставимо на ноги, по трете ви пролежали в комі 3 місяці та чудом потрапили до нас. Якщо б не ваші учні з 9-го класу що вирішили прогуляти уроки, так і залишились би лежати біля ставка. До речі що звами сталося, вас ледь впізнали? – Сурово пробурмотів лікар.

      Михайло Васильович не знав що відповісти, все змішалось сон та реальність, а що ж там насправді відбулось тепер залишалось великим запитанням. Узявши дзеркало до рук він побачив замість себе людину близько 70 – ти років. В голові крутились слова лікаря що звами сталось… Вас ледь впізнали…. Якби не ваші учні… лежали б там і досі…. В комі 3- місяці….

      Згодом прийшовши до ладу Вчитель виписався з лікарні, та ще деякий час залишився на лікарняному вдома. Набравшись сміливості Михайло Васильович повернувся на ставок та підійшов до очерету де зазвичай викладав свої тенета, вони так і залишились лежати в очереті. Дотягнувшись до них вчитель висмикнув та почав розглядати. В середині знайшов кілька лусучок перламутрового кольору з пурпуровим відтінком. « Отже це все ж таки було насправді…». – Промайнуло в голові Михайло Васильовича. В голові знову помутніло. Відчувши слабкість, вчитель вирішив не ризикувати більше та попрямував швидкою ходою в напрямку будинку.

Післямова:

       Лежачи на ліжку він заплющив очі та поринув знову в той самий сон, точніше в спогади сну в якому він перебував доки не розбудив лікар своїм ліхтариком.

       Дівчина з довгим перламутровим волоссям та круглими великими очима прижимала його до своєї ідеальної груді та вводила все глибше в ставок доки вода не покрила його повністю, спочатку він творив супротив воді яка завзято протискувалась в дихальні шляхи, але згодом уступив, та на диво після того як вода потрапила у легені, вчитель почав дихати та пустився в плавання з дівчиною. Йому так було добре з нею що він і досі хотів би поринути в плавання з нею. Тому той факт що це відбувалось насправді швидше тішив його ніж наводив жах….

Кінець