Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям 📚 - Українською

Читати книгу - "Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

253
0
06.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова)" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:
Де Ромео, зокрема?..
Себе я втратив… Тут мене нема.

Б е н в о л і о
Скажи серйозно, ти кого кохаєш?

Р о м е о
Ти хочеш знову стогонів і сліз?

Б е н в о л і о
Скажи мені без сліз, але й без жартів.

Р о м е о
Не здатний я тепер смішити світ,
Як хворий, що складає заповіт,
Але скажу: закоханий я в жінку.

Б е н в о л і о
Сказавши навмання, я влучив в ціль.

Р о м е о
Стрілець ти добрий, а вона прекрасна.

Б е н в о л і о
Чим краща ціль, тим влучити простіше.

Р о м е о
І все ж ти схибив. Купідона стріли
Повз це жорстоке серце пролетіли,
Закуте в цноту, як Діана в лати.
Тож не страшний для неї бог крилатий.
Не слухає вона зізнань любовних,
Від поглядів тікає красномовних
І до прикрас байдужа золотих,
Що часом спокушають і святих.
Красою лиш пишається своєю,
Яка, на жаль, так і помре із нею.

Б е н в о л і о
Що? Поклялась довіку дівувати?

Р о м е о
І світу цим завдасть вагомі втрати,
Бо, стримавши обітниці напасть,
Нащадкам цю красу не передасть.
Вона занадто мудра й чарівна,
Чим доведе до відчаю вона.
Та чи заслужить на блаженство раю,
Коли вона мені так серце крає?
Я ж на любов її не заслужу.
Я – вбитий, хоч живий і це кажу.

Б е н в о л і о
Послухай-но: не думай ти про неї.

Р о м е о
Сказати легко, виконати як?

Б е н в о л і о
Очам дай волю. Іншими милуйся.

Р о м е о
Та порівняння з іншими примусить
Згадати про довершеність її.
Ті чорні маски, що жінки вдягають,
Здається нам, приховують красу.
Людина, що осліпла, не забуде
Про скарб краси, який не бачить зір.
Ти покажи мені найкращу жінку –
Її краса мені лиш нагадає,
Що мила все ж прекрасніша за всіх.
Прощай, і забуттю мене не вчи.

Б е н в о л і о
Все осягнеш ти з часом, живучи.

Ідуть геть.

Сцена друга

Інша вулиця.
Входять К а п у л е т т і , П а р і с і с л у г а.

К а п у л е т т і
Однаково з Монтеккі нас обох
Покарано; і, думаю, неважко
Нам, старикам, було б у мирі жити.

П а р і с
Обоє заслужили ви на шану,
І жаль, що поміж вами ворожнеча.
Та що на пропозицію мою
Ви скажете?

К а п у л е т т і
Те саме, що й раніше:
Життя і світу ще дочка не знає,
Бо їй і чотирнадцяти немає.
Нехай краса двох пишних літ зів'яне,
Дружиною тоді Джульєтта стане.

П а р і с
Ставали і молодші матерями.

К а п у л е т т і
Тому вони і в'януть дуже рано.
Всіх первістків моїх взяла земля,
Живою лиш Джульєтта залишилась,
Єдина спадкоємиця моя.
Та я не упиратимусь на слові,
Якщо доб'єтесь ви її любові,
Бо згода батька, рішення й думки
Залежать від бажань його дочки.
Сьогодні на бенкет в моєму домі
Зберуться рідні, друзі і знайомі –
Всі ті, кого люблю. Чекаю й вас,
Як гостя найдорожчого для нас.
Красуні будуть, та такі чудесні,
Що зорі перевершують небесні.
Поява їх розкішного букета
Служитиме окрасою бенкета.
Джульєтта також буде серед них,
Хоча й не перша між зірок земних.
А ви до них пильніше придивіться.
Як знайдете довершену – женіться.
Ходімо разом, графе.
(до слуги)
Ну, а ти
Усю Верону мусиш обійти.
Про наш бенкет ти зробиш оповістку.
Запрошуй всіх, хто є у цьому списку.
(Дає папір.)
Капулетті і Паріс ідуть геть.

С л у г а. "Запрошуй всіх, хто є у цьому списку". А хто ж його знає, що в ньому написано? Може, там сказано, щоб швець знав лиш свій аршин, кравець – свою колодку, рибалка – свій пензель, а маляр – свій ятір? Як мені второпати, чиї імена тут записані? Треба знайти когось із грамотіїв. А, ось і вони.

Входять Б е н в о л і о і Р о м е о.

Б е н в о л і о
Вогонь долає лиш новий вогонь,
Страждання теж лікує лиш страждання.
Як голова йде обертом, либонь
Потрібне протилежне обертання.
Якщо нову отруту проковтнути,
Позбудешся минулої отрути.

Р о м е о
При цьому незамінний подорожник.

Б е н в о л і о
Коли ж бо?
Р о м е о
Як поламана нога.

Б е н в о л і о
Ромео, ти, напевне, з'їхав з глузду?

Р о м е о
Не з'їхав, та потрапив до в'язниці,
Де б'ють і морять голодом мене.
За що – не знаю. (Підходить слуга.)
Добрий день, люб'язний.
С л у г а
День добрий вам. Чи вмієте читати?

Р о м е о
У книзі долі про свої страждання.

С л у г а. Це ви могли прочитати, і не знаючи грамоти. Але скажіть, будь ласка, чи вмієте ви читати по писаному?
Р о м е о
Так, знаючи і літери, і мову.

С л у г а
Жартуєте? Щасливо залишатись,
(Збирається іти.)

Р о м е о
Стривай, не йди. Читати я умію.
(Читає.)
"Запросити синьйора Мартіно з дружиною і дочками; графа Ансельмо з красунями-сестрами; вдову синьйора Вітрувіо; синьйора Плаченціо з його чарівною небогою; Меркуціо і його брата Валентина; мого дядька Капулетті з дружиною і дочками; мою гарненьку племінницю Розаліну; Лівію, синьйора Валенціо з його кузеном Тібальтом; Лючію і дотепну Гелену". (Повертає список.) Блискуче товариство! Куди ж їх запрошують?
С л у г а. Туди.
Р о м е о. Куди?
С л у г а. На вечерю, в наш дім.
Р о м е о. В чий дім?
С л у г а. В дім мого господаря.
Р о м е о. З цього питання слід було починати.
С л у г а. Я вам і без питання все розкажу. Мій господар – уславлений і багатий синьйор Капулетті. Якщо ви не належите до роду Монтеккі, маю честь запросити і вас на бенкет, перехилити зо два келихи. Зоставайтесь здорові. (Іде геть.)
Б е н в о л і о
Серед красунь, що будуть на бенкеті,
З'явитися повинна Розаліна,
В яку ти так закоханий. Ходім
І поглядом тверезим порівняймо
Її красу з крсунями Верони –
Ти вже не створиш лебедя з ворони.

Р о м е о
Як на святиню наклеп я зведу,
Хай сльози стануть полум'ям пекучим!
Наклепникам-очам я доведу
Їх єресь покаранням неминучим.
Відколи світить сонце й квітне цвіт,
Подібної крси не бачив світ!

Б е н в о л і о
Пусте! Її красунею вважати
Ти міг, бо не було з ким порівняти.
Та зваживши на шальках терезів
Її красу з красою інших дів,
Що на бенкеті пишно зарясніє,
Краса її відразу потьмяніє.

Р о м е о
Піду з тобою з іншої причини:
Щоб милуватись личком Розаліни.

Ідуть геть.

Сцена третя

Кімната в домі Капулетті.
Входять с и н ь й о р а К а п у л е т т і
і г о д у в а л ь н и ц я.

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Де доня, годувальнице? Поклич.

Г о д у в а л ь н и ц я
Та кликала вже! Цнотою своєю
В мої дванадцять років вам клянуся,
Що кликала. (Кличе.)
Моє ягнятко! Пташко!
Куди ж вона поділась? Гей! Джульєтто!
Входить Д ж у л ь є т т а.
Д ж у л ь є т т а
Хто звав мене?
Г о д у в а л ь н и ц я
Синьйора – ваша мати.
Д ж у л ь є т т а
Я тут, синьйоро. Що хотіли ви?

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Залиш нас, годувальнице. Нам треба
Із нею говорити наодинці.
Стривай! Не йди. Лишися краще тут.
Мою дочку з народження ти знаєш.

Г о д у в а л ь н и ц я
Я до години знаю вік її.

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Їй сповниться, здається, чотирнадцять?

Г о д у в а л ь н и ц я
Так, чотирнадцять закладу зубів
(Хоч їх, на жаль, у мене лиш чотири),
Що їй іще не повних чотирнадцять.
До дня Петра святого скільки часу?

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Десь тижнів зо два, а можливо, й більше.

Г о д у в а л ь н и ц я
Ну от, під вечір в цей святковий день
Їй чотирнадцять виповниться років.
Вона й моя Сусанна (упокій,
Спасителе, всі християнські душі) –
Однолітки. Сусанну Бог прибрав.
Не варта я була такого скарбу!
А вашій точно буде чотирнадцять.
Я добре пам'ятаю, як її
Я від грудей нарешті відлучила
В рік землетрусу. Одинадцять років
З тих пір минуло. Ви тоді були
Із чоловіком в Мантуї. Натерла
Я полином соски, сиджу на сонці,
На голубник обпершись, а вона
Розсердилась, гіркоту скуштувавши,
На мене замахнулась кулачком…
Аж тут і захитався голубник.
Я кинулася геть, її схопивши.
Відтоді рівно одинадцять років.
Вона тоді вже бігати навчилась,
Хоч ще нетвердо. Десь напередодні
Вона набила гулю на чолі.
Мій чоловік покійний, жартівник,
(Хай упокоїть Бог цю грішну душу)
Їй встати допоміг і запитав:
"Що, впала ниць, дурненька? Підростеш,
Розумна станеш – падатимеш навзнак.
Чи правду я кажу?" Тоді дитина,
Спинивши плач, йому сказала: "Так".
Хоч це і жарт, а вийшло справедливо.
Ніколи не забуду, як тоді
Спитався він: "Чи правду я кажу?"
Вона ж, дурненька, стихла й каже: "Так".

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Ну досить, годувальнице; помовч.

Г о д у в а л ь н и ц я
Мене щоразу розбирає сміх,
Коли згадаю, як вона, дурненька,
Спинила плач і проказала: "Так".
Дивлюсь – а в неї гуля на чолі
Не менша, аніж півняче яєчко.
Так вдарилась! І плакала так гірко!
А чоловік: "Тепер ти впала ниць,
А підростеш, то падатимеш навзнак?"
Вона затихла і сказала: "Так".

Д ж у л ь є т т а
Прошу тебе: будь ласка, перестань.

Г о д у в а л ь н и ц я
Ну, добре вже, мовчу, Господь з тобою.
Ти – краща з тих, кого я годувала.
Дожити б тільки до твого весілля!
Не хочу більш нічого у житті.
С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Я саме про весілля і хотіла
З тобою говорити. Чи бажаєш,
Джульєтто, незабаром вийти заміж?

Д ж у л ь є т т а
Про честь таку не думала ще я.

Г о д у в а л ь н и ц я
"Про честь!" Якби тебе не годувала,
Сказала б: розум з молоком всмоктала.

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Пора тобі подумати про шлюб.
Чимало у Вероні дам вельможних,
Твоїх ровесниць, мають вже дітей.
Якщо не помиляюсь, я сама
Тебе в твоєму віці народила,
А ти ще незаміжня. Та коротше:
Паріс шляхетний сватає тебе.

Г о д у в а л ь н и ц я
Оце так кавалер! Найкращий в світі!
Такого навіть з воску не зліпити.

С и н ь й о р а К п у л е т т і
Між молоді Верони – кращий квіт.

Г о д у в а л ь н и ц я
І справді – квітка, незрівнянна квітка.

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Що скажеш ти? Чи зможеш покохати?
Сьогодні він прибуде на бенкет.
Вдивись, як в книгу, в юний лик Паріса.
Грмонію шукай в прекрасних рисах.
Якщо питання виникнуть чи страх,
Пояснення шукай в його очах.
Цій книзі про любов, що повна чару,
Не вистачає гідного футляру.
Як риба, що живе у глибині,
Краса душі ховається на дні.
Та зовнішня краса іще цінніша,
Як попри ній краса душі видніша.
Написано лиш те талановито,
Коли прекрасний зміст у книзі скрито.
Та вдвічі нам дорожчі книги ті,
Що застібки скріпляють золоті.
Тож розділи з ним все, що є у нього,
Сама, однак, не втративши нічого.
Г о д у в а л ь н и ц я
Від чоловіка жінці – лиш прибуток.

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Скажи, чи зможеш ти його любити?

Д ж у л ь є т т а
Як зір любов зуміє пробудити,
То, може, справді в ньому щось знайду.
Та ввічливості меж не перейду.

Входить с л у г а.
С л у г а.
1 2 3 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"