Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям 📚 - Українською

Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям"

228
0
06.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Отелло, венеціанський мавр" автора Шекспір Вільям. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:
Я лиш зайду
В будинок цей сказати кілька слів —
І підем разом.

(Виходить)

Кассіо
Що він тут робив?

Яго
Та гарну взяв на абордаж галеру[5];
Якщо законним визнають цей приз —
На все.життя здобув собі він щастя.

Кассіо
Не розумію.

Яго
Одружився він...

Кассіо
Із ким?

Повертається Отелло.

Яго
Він одружився з... Генерале,
То що, ходім?

Отелло
Ходім.

Кассіо
А ось загін
Сюди по вас іще один прямує.

Входять Брабанціо, Родріго й дозорці зі смолоскипами й при зброї.

Яго
Та це ж Брабанціо. Ну ж, стережіться.
Вони замислили недобре.

Отелло
Стійте!
Хто йде?

Родріго
Ось мавр, синьйоре.

Брабанціо
Взять злодюгу!

З обох боків вихоплюють зброю.

Яго
Родріго, ви? До ваших послуг, пане!

Отелло
Сховайте-но блискучі ваші шпаги,
Бо їх іржею може вкрить роса!
Добродію, своїм поважним віком
Тримаєте ви нас в покорі дужче,
Ніж це зробити може ваша зброя.

Брабанціо
О злодію негідний! Де дочка?
Де ти подів дочку мою, падлюко?
Проклятий, ти її приворожив!
Посвідчить всяк, хто має добрий розум,
Що ти скував її кайданням чарів,
Бо неможливо, щоб щаслива, гожа
І ніжна дівчина, яка на шлюб
Дивилася так неприхильно досі,
Що кучерявим юнакам шляхетним,
Всім землякам своїм лиш відмовляла;
Щоб дівчина така втекла з домівки,
Наважившись на глум себе віддать,
І кинулась на чорні груди мавра,
Який хіба вселити здатен жах,
А не навіять дівчині кохання?!
Нехай мене осудить цілий світ,
Якщо не маю я підстав казати.
Що ти причарував її чаклунством!
Напоями чи зіллям чародійним,
Що збуджують і пристрасть викликають,
Дівочу юність ти занапастив!
Я хочу, щоб досліджено було
Цю справу до кінця; проте вона
Така мені ясна, що я відразу
Візьму і арештую тут тебе,-
Тебе, який дурив весь світ, який
Так добре тямить в клятому чаклунстві
І в ремеслі кохається такому,
Яке суворо наш закон карає.
Беріть його мерщій! Коли ж він опір
Чинитиме,— вживайте сили!

Отелло
Стійте,
Ви, що мене підтримуєте, й решта.
Коли б хотів я битися, цю роль
Я без суфлера виконав би. Тож
Куди ви хочете, щоб з вами я
Пішов відповідать на вашу скаргу?

Брабанціо
Йди до в'язниці, доки не покличуть
Тебе закон і справедливий суд
Дать відповідь.

Отелло
Коли я вам скорюсь,
Як зможу виконать бажання дожа,
Що скрізь гінців по мене розіслав
І наказав з'явитися до нього,
Щоб вирішити дуже пильну справу?

1-й військовий
То правда, найшановніший синьйоре,
У раді дож; я певен, що просили
І вашу милість теж.

Брабанціо
Як? В раді дож?
Вночі? Такої пізньої години?!
Ведіть його за мною! В мене теж
Не малозначна справа; я гадаю,
Що й дож, і всі брати мої державні,
Сенатори, неначе на свою,
Подивляться на кривду цю жахливу.
Якщо давати волю цим злочинствам
І ми не будемо за них карати,-
Почнуть раби й погани панувати!

Виходять.

СЦЕНА З

Там же. Зала в палаці дожів.
Дож і сенатори сидять за столом; навколо військові, урядовці та слуги.

Дож
Занадто суперечливі новини,
Їм через те не можна йняти віри.

1-й сенатор
І справді, не збігаються вони;
До мене пишуть, що галер сто сім.

Дож
Мене ж сповіщено, що їх сто сорок.

2-й сенатор
Мене — що їх дві сотні. Хоч листи
І подають нам зовсім різну кількість
(Бо здогади, правдиві в головнім,
Різняться у подробицях нерідко),
Проте усі вони одне говорять:
Що флот турецький вирушив на Кіпр.

Дож
Це дуже імовірно; через те
Мене не тішить ця різниця в числах.
Я вірю в суть листа,— вона ж страшна.

Матрос
(за сценою)
Впустіть мене! Мерщій! Мерщій! Мерщій!

1-й служник
Це посланець з галер.

Входить матрос.

Дож
Ну що? В чім річ?

Матрос
Турецький флот уже пливе на Родос.
Сенаторам про це подати звістку
Мені синьйор Анджело наказав.

Дож
Що скажете?

1-й сенатор
Того не може буть —
Це хитрий хід, щоб напустить туману.
Коли самі зміркуємо гаразд,
Яку вагу для турків має Кіпр,
То зрозуміємо, що Родос їх
Цікавить значно менш, бо взяти Кіпр
Багато легше їм. Немає там
Великих і міцних фортець, а також
Немає засобів до оборони,
Яких тепер на Родосі чимало.
Подумаймо про це — і ми збагнем,
Що не такі вже недотепні турки,
Щоб, зовсім залишивши головне
І знехтувавши заміри легкі,
Наважитись на інші — небезпечні
І геть невигідні.

Дож
Авжеж, це так.
Не може Родос їх тепер цікавить.

1-й служник
Ось посланець з останніми звістками.

Входить посланець.

Посланець
Синьйори милостиві й поважані!
До Родосу припливши, оттоманці
З'єднались біля нього з другим флотом.

1-й сенатор
Я так і знав. А скільки їх, відомо?

Посланець
Всіх — тридцять кораблів; а після того
Вони лягли на інший курс і вже
Пливуть тепер до Кіпру. Тож, панове,
Синьйор Монтано, вірний і хоробрий
Слуга ваш, сповіщає вас про це
І просить вірити йому.

Дож
Тепер
Не можемо ми більше сумніватись.
Пливуть вони на Кіпр. Чи Марк Луккезе[6]
Є нині тут, у місті?

1-й сенатор
Ні. Він саме
В Флоренції.

Дож
Послать по нього й вимагать листом,
Щоб повернувся він назад негайно.

1-й сенатор
Ось і Брабанціо, й відважний мавр.

Входять Брабанціо, Отелло, Яго, Родріго, дозорці та слуги.

Дож
Отелло наш хоробрий, ми повинні
Негайно вас послати проти турків,
Цих спільних ворогів...

(До Брабанціо)

Вас не завважив...
Ласкаво просим вас, синьйоре любий!
Ми потребуємо в цей пізній час
І допомоги вашої, й поради.

Брабанціо
А я їх сподіваюся від вас.
Простіть мені, мій найясніший доже,-
Не сан мій і не звістка ця про справу
Мене раптово з ліжка підвели;
І не загальне наше лихо враз
Мене так схвилювало,— то кипить
В мені велике особисте горе
Й шумить таким потоком безупинним,
Що всі скорботи інші поглинає
І не вгамовується!

Дож
В чому річ?

Брабанціо
Моя дочка! О дочко, дочко!

Сенатори
Вмерла?

Брабанціо
Для мене — так! Збезчещено її!
Украдено і збавлено якимсь
Пекельним зіллям і страшним чаклунством!
Бо неможливо помилитись так
Безглуздо і безумно, мавши досі
І світлий зір, і свіжий, ясний розум,-
Без того, щоб не вживано було
Якогось тут чаклунства.

Дож
Хто б не був він,
Цей чоловік, що зважився в такий
Ганебний і огидний спосіб — взяти
У вас дочку, а в неї взяти розум,-
Самі ви розгорніть криваву книгу
Законів наших і знайдіть у ній
Яку захочете найтяжчу кару.
Хай буде він мій рідний син — проте
Ухвали я ніколи не зміню.

Брабанціо
За ласку цю прийміть від мене, пане,
Уклін найнижчий. Ось він — лютий злодій!
Це мавр, якому ви в державній справі,
Здається, наказали тут з'явитись.

Дож і сенатори
Нам прикро чуть таку ганебну звістку!

Дож
(до Отелло)
Що можете відповісти на це?

Брабанціо
Нічого, тільки те, що все це правда.

Отелло
Високі, найшановніші синьйори,
Ласкаві повелителі мої!
Що я забрав дочку в цього ось пана —
То щира правда; також правда й те,
Що з нею я допіру одружився;
Але оце й уся моя провина.
Я грубий на язик — така вже вдача.
До витончених мирних балочок
Не маю хисту, бо руками цими
З семи дитячих літ і до сьогодні,
Крім місяців якихось дев'яти,
Трудився завжди лиш на полі бою.
З усього, що трапляється на світі,
Я вмію говорити про походи,
Про брязкіт зброї та звитяги ратні;
І через те, говорячи про себе,
Навряд чи зможу я прикрасить справу,
Ну, що ж! Я, з ласки вашої, проте
Вам розповім відверто й без прикрас
Весь хід мого кохання; розкажу,
Якими чарами, яким закляттям,
Яким магічним впливом і яким
Чудесним зіллям я (адже у цьому
Обвинувачують мене, здається)
Приворожив дочку його до себе.

Брабанціо
Щоб тиха дівчина така й покірна,
Яка соромилась поривів власних,-
І щоб вона, наперекір природі,
Країні рідній, юності і честі,
Та закохалась в те, на що вона
І подивитися боялась досі!
Ні, тільки той, хто збитий з пантелику
Або навіки втратив ясний розум,-
Той може припустити, що забутись,
На зло всім вічним правилам природи,
Так неймовірно може досконалість...
Ні, пояснить це можна тільки тим,
Що діяв тут якийсь пекельний підступ.
А через те я стверджую, що він
Впливав на неї трунком чарівним
І збуджував їй кров заклятим зіллям.

Дож
Так стверджувати — це іще не доказ.
Обвинувачення своє довести
Повинні ви чимсь певним і ясним.
Це поки що лиш здогади самі
І безпідставні висновки, синьйоре.

1-й сенатор
Скажіть же нам, Отелло,
Чи правда, що шляхом протизаконним,
Насильним ви посміли прихилити
До себе почуття дівочі, в серце
Отруту вливши їй? Чи ви її
Перемогли солодкими словами,
Що сполучають завжди серце з серцем?

Отелло
Прошу вас, до "Стрільця" пошліть негайно
І запросіть сюди мою дружину.
Нехай вона при батькові про мене
Розкаже все; якщо слова її
Мою вину потвердять — о, тоді
Не тільки те довір'я й сан, що ви
Мені дали,— й життя моє візьміть.

Дож
Хай Дездемону приведуть сюди!

Отелло
Вам, мій хорунжий, місце те відоме,
Тож проведіть їх.

Виходять Яго й кілька слуг.

Поки прийде він,
Так щиро, як я небу відкриваю
Моєї крові помилки гріховні,
Я розкажу високим зборам правду,
Як я прекрасної тієї панни
Здобув кохання, а вона — моє.

Дож
Розповідайте нам усе, Отелло.

Отелло
Любив мене отець її і часто
До себе кликав, про життя питав
За роком рік; про битви і облоги,
Що я їх пережив. Я починав
З дитинства й далі аж до наших днів.
Я говорив про всі мої пригоди,
Про злигодні на морі й на землі,
Як був не раз на волосок від смерті,
Як полонив мене жорстокий ворог
І в рабство запродав та як опісля
Я вирвався на волю; потім я
Розказував про всі мої мандрівки,-
Що бачити доводилось мені
В краях печер великих і пустель
Безмежних, неродючих, серед скель,
Що досягають маківками неба;
Казав про канібалів-людожерів,
Про тих людей, що голови у них
Ростуть попід плечима. Слухать це
Любила завжди мила Дездемона;
Щоразу, як її домашні справи,
Було, від нас раптово відкликали,
Вона мерщій закінчувала їх,
І знов приходила, й жадібним вухом
Моє ловила кожне слово. Я
Помітив це й годину вибрав слушну,
І вирвати із серця їй прохання
Вдалось мені: розповісти просила
Вона докладно все, що чула досі
Лише уривками. Тож я й почав —
І часто бачив, що в її очах
Бриніли сльози, як казав я їй
Про злигодні, що змолоду зазнав.
Я закінчив — мені у нагороду
Вона послала цілий світ зітхань,
Заприсяглась, що дивно це, предивно
І гірко, невимовно гірко це,
Що краще вже вона б того й не чула;
Та шкодувала, що сама вона
Не народилась чоловіком; потім
Мені подякувала й натякнула,
Мовляв, коли б я друга мав такого,
Який її полюбить,— хай би він
Їй розповів про себе так, як я,-
І зовсім він скорив би серце їй.
По цих словах освідчився я сам.
Вона мене так щиро покохала
За те, що стільки звідав небезпек,
А я її — за співчуття до мене.
Ось чари ті, що я до них вдавався.
Та ось і пані йде, спитайте в неї.

Входять Дездемона, Яго та слуги.

Дож
Такі оповідання і мою,
Брабанціо, зачарували б доньку;
Що зроблено, того не переробиш,-
Найкраще вам з цим ділом примиритись-
Така моя порада.

Брабанціо
Я прошу —
Послухайте іще її признання:
Якщо при всіх зізнається вона
В співучасті хоча б наполовину,-
Хай смерть впаде на голову мені,
Коли йому закину ще хоч слово!
Наблизьтеся, синьйоро благородна.
Кому у цім поважнім товаристві
Ви перш за все покірні?

Дездемона
Тату любий,
Моя повинність ділиться надвоє:
Від вас — моє життя і виховання;
Життя і виховання вчать мене
Коритись вам, адже ви мій господар,
А я донині вам дочка; та ось
Стоїть мій чоловік; і, як колись
Пішла від батька матінка моя,
Скорившись вам, отак і я повинна
Скоритись чоловікові моєму,
Господарю моєму — мавру!

Брабанціо
Ну,
Бог з вами! Я скінчив.
1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям"