Читати книгу - "Сріблясті пухнастики на планеті потворних істот, Антон Олександрович Волошин"

– Тривога капітане!.. – у найвідповідальнішу мить викрикнув Ліу, що спостерігав за даними локатора.

– Ручне керування! – скомандував Таї, не дочікуючись доповіді про причину тривоги. Він розумів, що автопілот у будь-якій непередбаченій ситуації йому не помічник.

– Метеорит перетинає наш розгінний курс у точці Т-0,021! – майже не приховуючи панічного жаху закінчив Ліу.

О це так так! Картина того, що відбувалося неймовірно чітко встала перед очима Таї і розвитком цих подій майже неминуче була катастрофа. При переміщенні у звичайному просторі ця ситуація не уявляла б з себе нічого страшного. Існувало безліч способів уникнути зіткнення. Можна було знизити швидкість, або прискоритись, змінити курс, або активувати лазерну систему захисту, що знищила б метеорит задовго до точки, де він пересік би курс катера. Але при підготовці до стрибку ні один з них не підходив. Зміна швидкості або курсу приведе до неприпустимих відхилень від заданих параметрів стрибку, а активувати лазери неможна, тому що вся потужність пішла на зарядку генератора скривлення та роботу іонного двигуна. Скасувати стрибок теж неможливо, генератор вже накопичив дуже багато енергії і не може просто так розсіяти її, як не може і утримувати довше ніж це необхідно для стрибку. Ситуація нештатна в усіх відношеннях. Ймовірність появи небезпечного метеорита з такими фізичними характеристиками і параметрами польоту, що локатор виявив його занадто пізно, до того мала, що цю ситуацію ніхто ніколи не розглядав як реально можливу. Виявляється це можливо. А чи можливо з цієї ситуації вийти? Хто знає? Але спробувати вони зобов’язані. Дивно скільки думок проноситься в голові у критичний момент. Нерідко серед них з’являється і вірне рішення. Але тут вірного рішення не існувало, могла бути лише спроба, основана на досвіді та логіці, а наскільки вона буде успішною заздалегідь не міг сказати ніхто.

– Джерело живлення у критичний режим, вимкнути всі споживачі, що не стосуються двигуна, генератора та лазерів: освітлення, регенератор атмосфери, штучну гравітацію, все! – почав свою спробу Таї лише через мить після доповіді Ліу, – увімкнути лазерний захист на мінімально можливу потужність! Ліу, наводиш лазери, Сау, слідкуєш за курсом, керування усією енергетикою передати на мій пульт!

Команда чітко виконувала накази, життя усіх залежало від кожного. Світло згасло. Таї вручну підтримував потужність що відводилася на генератор та двигун на мінімально можливому рівні, потрохи підвищуючи потужність лазерів рівно настільки, наскільки дозволяла перевантажена енергосистема. Промінь потрапив у ціль, але його потужності не вистачало.

– Він зменшується у розмірах! – кричав Ліу, – ще трохи!.. Ні…

Саме у тій точці, яку вказав Ліу з самого початку, вони почули тріск пробитої обшивки десь позаду кабіни екіпажу і короткий свист повітря, що виривалося у космічний вакуум. Майже одразу автоматична система усунула пошкодження обшивки, а ще через мить катер стрибнув у гіперпростір.

– Ми живі, і ми у гіперпросторі… – чи запитав, чи констатував Ліу, зачаровано дивлячись на неймовірне сяйво гіперпростору, що спалахнуло по той бік скла їх кабіни.

Але ніхто йому не відповів і ніхто не виявив і натяку на радість. Усі чули звук пробитої обшивки, кожен розумів, щось іде не так. Першим прийшов до тями Таї:

– Отже, наскільки могли, ми впоралися з метеоритом, він не розтрощив катер вщент, а тільки його рештки пробили корпус катера, але генератор скривлення простору, судячи з усього не пошкодили. Зиме, проведи прискорену діагностику систем. Мені потрібна доповідь про стан катера. А зараз, як я розумію, найстрашнішу інформацію нам видасть штурман Сау.

– Так капітане, ваша здогадка, нажаль, абсолютно вірна, – відповів вкрай сумний Сау, – уламок метеориту, який таки пробив корпус катера і досі на борту, тому маса катера, що була закладена при розрахунках стрибку змінилася, а маса – це головний параметр при розрахунках. Зміна початкової маси бодай на один грам може змінити кінцеву точку стрибка на сотні світових років. Інакше кажучи, ми летимо невідомо куди.

– По-перше, не будемо впадати у відчай! – сказав Таї. Особливого сенсу у цих словах не було, адже загартовані сотнями космічних подорожей члени екіпажу принаймні ззовні виглядали абсолютно спокійними. Кожен розумів, що критичний момент позаду і найгіршого вдалося уникнути. Наслідки ж аварії їх чекають попереду, а паніка – не найкращий помічник у складній ситуації. Кожен це розумів і навіть не думав втрачати надію.

– Зиме, спробуй розрахувати, нехай зі значними припущеннями, масу прийнятих на борт уламків і втраченого повітря та надай цю інформацію Сау. Спробуємо екстраполювати кінцеву точку нашого стрибка хоча б приблизно, – видав розпорядження Таї.

– Зрозуміло, – майже одночасно відповіли Зим та Сау. Вони були раді отримати завдання, адже сидіти склавши лапи було нестерпно.

Результати розрахунків не примусили довго чекати. Сау спроектував на середину кабіни голографічну мапу космічного простору навколо точки їх ймовірного виходу з гіперпростору.

– Якщо розрахунки вірні, чого не можна сказати з впевненістю, – почав Сау, – ми маємо вийти з гіперпростору в іншій галактиці, у тій частині космосу, що майже не вивчена. Принаймні наші космічні кораблі там ніколи не бували. Спираючись тільки на астрономічні дослідження і вивчення гравітаційних взаємодій у тому районі можна припустити, що кінцева точка нашого стрибку опиниться неподалік від невеликої зірки, навколо якої обертаються вісім чи дев’ять зовсім різних за розмірами та фізичними характеристиками планет. Доречи, до виходу з гіперпростору залишилось менше хвилини.

– Усім зайняти свої місця! – моментально відреагував Таї, – приготуватись до виходу з гіперпростору!

Почавши звичну процедуру підготовки до закінчення стрибка, кожен пухнастик налаштувався на робочий лад і був готовий рішуче зустріти будь-які неприємності. Але реальний перебіг подій, як завжди, виявився настільки непередбачуваним, що ніяка рішучість не була здатна допомогти у ситуації, що виникла.

Катер випірнув з гіперпростору на нульовій швидкості і одразу потрапив у потужне гравітаційне поле невеликої блакитної планети.

– Швидкість нуль! – закричав Сау, – планета притягує нас, починається вільне падіння! Планета має атмосферу, необхідно набрати першу космічну швидкість та лягти на орбітальний курс, адже параметри атмосфери невідомі, не впевнений, що катер витримає проходження через неї.

– Зафіксовані численні модульовані електромагнітні сигнали! – доповів зв’язківець Дін.

– Тривога капітане! – крикнув спеціаліст з локації та безпеки польотів Ліу, – навколо планети на різноманітних орбітах обертаються тисячі уламків космічного мотлоху! Комп’ютер не встигає вирахувати параметри руху кожного! До того ж не всі знаходяться в полі зору локатора!

– Сау, розраховуй найсприятливіший орбітальний курс! Ліу, по можливості надавай цілевказівки на небезпечні об’єкти! Зиме, максимум потужності на двигуни! Дін, приймає керування лазерним захистом! – розподіливши задачі, Таї узявся за штурвал і, користуючись своїм багатим досвідом, почав виводити катер на орбіту, яку Сау ще не встиг розрахувати.