Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наша спільна брехня, Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

951
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наша спільна брехня" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза / 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

— А може, це новенький? На вигляд він дуже навіть нічого, — подруга дивно посміхнулася, розглядаючи його.

Я глянула на хлопця, зауважуючи, надто темне волосся, густі чорні брови, а ще гострі вилиці. Він був одягнений у якусь сіру футболку, а зверху була накинута синя сорочка з підкоченими рукавами. Виглядав хлопець доволі мужньо, а от дівчина здавалася дуже тендітною. Її каштанове волосся спадало широкими хвилями до плечей, а стильна синя сукня з маленькими червоними квітами вдало підкреслювала її струнку фігуру.

— І вона теж така гарна, — знову заговорила біля мого вуха Віта.

— Що ви там дивитеся? — спитав Сава, прослідкувавши за моїм поглядом.

Якраз в цей момент ті обоє вирішили піднятися зі своїх стільців. Дівчина виявилася доволі високою. Вона поправила свою сукню, а тоді закинула на плече сумочку. Хлопець же одягнув сонцезахисні окуляри, а тоді попрямував до виходу. Я подивилася на Саву і помітила, що він не зводить з них погляду. Чи може, з неї? В нього на обличчі навіть з'явилася мила усмішка, що мене дуже сильно роздратувало.

— Ви ще довго плануєте тут сидіти? — рівним тоном спитала я.

— У нас є вісім хвилин до завершення перерви, і якщо ти не помітила, то ми ще їмо, — відповів Матвій.

— Я лише хотіла сказати, що повертаюся до школи. Не збираюся стирчати тут і чекати на вас.

— Ти ж теж ще не доїла, — мовив Сава, глянувши на мою тарілку з тостом.

— Перехотіла, — буркнула я, збираючи свої речі.

Я поспіхом вийшла з кафе та попрямувала до школи. Ніколи не думала, що мене можуть хвилювати такі дрібниці. Але хіба це дрібниці? Сава ніколи так зацікавлено не дивився на дівчат, а ця його усмішка з'являлася лише в особливі моменти. Я глибоко вдихнула та заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. Тільки це зовсім не допомогло. Коли я вже майже дійшла до входу, то помітила тих двох незнайомців біля сходів. Хлопець стояв, спершись на поручні, а дівчина щось говорила йому. Я поправила свою блузку та спідницю, а тоді підійшла до них. Склавши руки на грудях, зацікавлено подивилася на дівчину.

— Ти новенька? — спитала я.

— Т-так, — вона усміхнулася. — Я, до речі, Аделіна.

— Ага, — буркнула я, бо мені не дуже сподобалося те, що вона буде вчитися у нашій школі. — Гарна сукня. Тільки цей принт вже не в моді й тобі не дуже личить синій колір. Це так, порада на майбутнє.

— У тебе нема друзів, чи тобі просто стало нудно і ти вирішила причепитися до когось з новеньких? — заговорив до мене той хлопець.

— Скоріше другий варіант, — відповіла я.

— Не зважай на неї, — сказав він до тієї дівчини. — Тобі справді дуже гарно у цій сукні. Ну а синій — твій колір. А тобі я раджу піти геть. Ми не потребуємо твоєї компанії.

— Справді? — я засміялася. — Ніби мене це дуже хвилює. Просто хотіла сказати цій дівчині, щоб вона не думала зазіхати на моє місце.

— На твоє місце? — перепитав хлопець. — Я так розумію, ти тут та сама погана героїня, яка ненавидить новеньких. Як у всіх фільмах.

— Правильно думаєш.

— У такому випадку скажу, що цій дівчині, ім'я якої ти вже встигла забути, пощастило зі мною. Я не дозволю нікому її ображати. Тим більше такій зарозумілій панночці.

— З вами цікаво, звісно ж, але мені час іти на уроки, — сказала я та відійшла від них. — Сподіваюся, що більше не побачимося.

Я попрямувала до входу, відкинувши своє світле волосся з плечей. Як же вони мене дратують. Тільки з'явилися, а вже вирішили показати свої характери. Точніше цей пихатий хлопець. Дівчина здалася мені привітною, але вона ще навіть не здогадується куди потрапила. Я влаштую їм солодке життя. А цей хлопець зовсім не виглядає на шістнадцять років. Може, він не новенький, а просто прийшов, аби провести свою дівчину, подругу чи хто вона йому там?
Коли я зайшла до класу, то одразу ж продзвенів дзвінок. Через декілька хвилин вже всі сиділи на своїх місцях. У кабінет зайшла наша класна керівничка разом з двома учнями. Я міцно стиснула простий олівець у руках, бо це були ті самі новенькі, з якими я нещодавно розмовляла. Невже вони будуть тепер у нашому класі?

— Доброго дня, учні! — привіталася Галина Іванівна. — Це Арсен та Аделіна Гавриленки, і цей рік вони будуть вчитися з вами. Можете обрати собі місця.

Хлопець попрямував до останньої парти того ряду, де сиділа я. Весь цей час він не зводив з мене свого погляду, а я роздратовано подивилася у вікно. Такого я точно не очікувала.
 

1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наша спільна брехня, Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"