Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 258
Перейти на сторінку:
а ангели кожного восьмого дня приносили з неба Тіло Христове. Адже й Фірлеїв мав стати для ксьондза такою пустинею, коли він приїхав сюди, перед тим багато років навчаючи Димитрія, сина Його Високості пана Яблоновського. Трохи подумавши, він вирішив, що капличка все ж має слугувати не йому з його марними амбіціями, а простому людові, аби той мав де перепочити на роздоріжжі й скерувати свої помисли до неба. Так на мурованому білому постаменті з’явилася Матір Божа з короною на голові. Її гострим черевичком звивалася змія.

Але сьогодні потопає в тумані і вона, і капличка, і роздоріжжя. Видно лише верхів’я дерев — знак, що туман починає опадати.

— Бачите, панотче, Каська йти не хоче, — каже похмуро Рошко, коли бричка зупиняється. Рошко злізає з козлів і кілька разів розмашисто хреститься.

Потім нахиляється і вдивляється в туман, ніби у воду. З-під його ошатного червоного, хоч уже трохи побляклого кунтуша визирає сорочка.

— Я не знаю, куди їхати, — каже він.

— Як це не знаєш? Ми ж уже на рогатинському шляху, — здивовано каже ксьондз.

А проте… Він вилазить із брички й іде слідом за слугою. Разом безпорадно обходять екіпаж, витріщаючись у білість. Здається їм, ніби щось бачать, але очі, неспроможні ні за що зачепитися, починають із них кепкувати. Хто повірив би, що з ними щось таке може трапитися! Це ж наче заблукати у власній кишені.

— Тихо! — раптом каже ксьондз і піднімає палець угору, наслухаючи. Справді, звідкілясь зліва, з клубів туману, долинає слабкий шум води.

— Їдьмо за тим шумом. Це вода, — вирішує ксьондз.

Тепер вони поволі повзтимуть уздовж ріки, що має назву Гнила Липа. Вода їх вестиме.

Невдовзі ксьондз розпружується на сидінні, випростовує ноги й дозволяє зорові мандрувати морем туману. І тут-таки його охоплює мандрівна задума, бо людині найкраще міркується в дорозі. Повільно, неохоче оживає механізм його розуму, поклацують коліщата й важелі, рухаючи великі шестерні, — зовсім як у придбаному у Львові годиннику, що стоїть у сінях його плебанії; за нього ксьондз колись віддав грубі гроші. Ще мить — і пролунає «бім-бам». А може, світ народився саме з такого туману, — починає роздумувати він. Адже єврейський історик Йосиф Флавій твердить, що світ був створений восени, у час осіннього рівнодення. У цьому є сенс, адже в раю були плоди; якщо на гілці висіло яблуко, отже, напевне була осінь… Але тут-таки в його голові з’являється інша думка: хіба ж то аргумент? Невже всемогутній Бог не міг створити якісь нещасні фрукти позапланово, в будь-яку пору року?

Доїжджаючи до головної дороги, що веде до Рогатина, вони вливаються в потік пішоходів, коней і найрізноманітніших возів, що виринають з туману, наче фігурки з хліба, що їх ліплять на Різдво. Сьогодні середа, в Рогатині — базарний день, сунуть селянські підводи, навантажені мішками зі збіжжям, клітками з птицею, усілякими плодами землі. Поміж ними жваво марширують торговці найрозмаїтішим товаром: їхні прилавки, хитро складені, можна нести на плечі, наче коромисло; за мить вони заповняться кольоровими тканинами, дерев’яними іграшками, яйцями, що їх скуповують по селах за чверть ціни… Селяни ведуть кіз і корів на продаж — тварини, налякані гамором, зупиняються серед калюж і далі — ні руш. Повз них стрімко проїжджає підвода з дірявим накриттям, на ній — повно галасливих євреїв, що з’їжджаються на ярмарок до Рогатина з усіх околиць; слідом за нею протискається багата карета, якій серед цього туману й шарварку непросто зберігати гідність: світлі лаковані дверцята вже чорні від грязюки, а вираз обличчя кучера в блакитній пелерині зраджує, що він не сподівався такого гармидеру і тепер у розпачі шукає нагоди, аби звернути кудись із цього пекельного путівця.

Рошко — завзятий, його так просто на узбіччя не зіштовхнеш: він тримається правого боку і, їдучи одним колесом по траві, іншим — по дорозі, вперто рухається вперед. На його довгастому зарум’янілому обличчі з’являється якийсь приречений вираз. Ксьондз глипає на нього й згадує гравюру, яку бачив не давніше, ніж учора: на ній були зображені грішники в пеклі, і обличчя в них були такі ж, як зараз у Рошка.

— Пропускаємо єгомостя панотця. Ну, розійшлися, розійшлися! Набік, ментшн[4]! — кричить Рошко.

Перед ними виростають перші будівлі — раптово, без попередження. Певно, туман змінює відчуття відстані, бо навіть Каська, здається, цим здивована. Починає метатися, смикає дишлем, і якби не рішуча реакція Рошка та його батіг, то перевернула б бричку. Можливо, Каську перелякали іскри, що летять із багаття, а може, неспокій коней, що чекають своєї черги до коваля…

Далі — корчма, вбога й мізерна, схожа на сільську хату. Наче шибениця, стирчить журавель криниці, прорізає туман, а його верхівка губиться десь високо. Ксьондз помічає, що тут зупинилася запилюжена карета, втомлений кучер опустив голову мало не до колін і вперто сидить на козлах. Із карети ніхто не виходить. А перед нею вже стоять високий худий єврей і кілька малих дівчаток із розкуйовдженим волоссям. От і все, що встигає зауважити отець декан, бо туман поглинає все довкола; кожна картина, кожен епізод тане в ньому, наче сніжинка в теплі.

Ось і Рогатин.

Він починається з глиняних мазанок під великими солом’яними стріхами, які, здається, притискають хатинки до землі; що ближче до ринку, то вищими стають будинки, стріхи стають акуратнішими, врешті їм на зміну приходить дерев’яний ґонт кам’яниць із глинястої невипаленої цегли. Є тут парафіяльний костел, монастир домініканців, костел святої Барбари біля ринку, а далі — дві синагоги й п’ять церков. Довкола ринку, наче гриби, туляться невеликі будинки, і в кожному — якась торгівля чи ремесло. Кравець, поворозник[5], кушнір, усі — євреї. Поруч — пекар на прізвище Буханець, що завжди тішить отця декана, бо свідчить про якийсь прихований лад. Якби лад був видиміший і послідовніший, люди жили б праведніше. Поруч — майстерня ножівника, якого звуть Любою; фасад свідчить про заможність, стіни свіжо пофарбовані блакитним, а над входом висить великий заіржавілий меч: видно, добрий ремісник той Люба і клієнти в нього небідні. Далі — сідляр, який виставив перед входом дерев’яного козла, а на ньому — красиве сідло зі стременами, мабуть, срібними, бо так блищать.

Довкола стоїть нудотний запах солоду, він просочує кожну річ, виставлену на продаж. Ним можна наїстися, як хлібом. У передмістях Рогатина, в Бабинцях, є кілька невеликих броварень — це звідти шириться околицею той ситний запах. У багатьох крамницях тут продають пиво, а в кращих є й горілка, і меди,

1 2 3 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"