Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

1 288
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 258
Перейти на сторінку:
здебільшого — третяк[6]. Склад єврейського купця Вакшуля пропонує вино, правдиве угорське та рейнське, і трошки кислувате, яке везуть сюди аж із Валахії.

Ксьондз рухається вздовж крамниць, збудованих з усіх можливих матеріалів: дощок, шматків грубо тканого полотна, кошиків із лози, навіть листя. Якась добра жінка в білій хустині продає з возика гарбузи, і їхній яскравий оранжевий колір приваблює дітей. Тут-таки інша розхвалює голови сиру, що лежать на листі хрону. Безліч, безліч крамарок, які торгують, бо овдовіли або мають чоловіків-пияків: олійниці, тканинниці, молочарки. Вироби ось цієї м’ясниці ксьондз купує щоразу, та й зараз шле крамарці щиру усмішку. Позаду неї — дві крамниці, прикрашені зеленим гіллям; це означає, що там продають свіжозварене пиво. А тут — багатий крам вірменських купців: красиві легкі тканини, ножі в гарно оздоблених піхвах, і тут-таки — визина, тобто сушена риба, яка просочує своїм запахом вовняні турецькі килимки. Далі з лотка, що висить на худих плечах, чоловік у запилюженому халаті продає яйця, вкладені дюжинами в плетені з трави кошики. Інший пропонує яйця копами[7], з великих кошиків, за вигідною, майже гуртовою ціною. Ціла крамниця пекаря обвішана байґелями[8], один уже хтось впустив у болото, і його з апетитом доїдає песик.

Чим тут тільки не торгують! Квітчастими тканинами, хустками й шалями просто зі стамбульського базару, дитячими черевичками, фруктами, горіхами. Чоловік біля плоту має плуг і цвяхи різних розмірів: від крихітних, завбільшки зі шпильку, і до великих для будівництва дому. Поруч опасиста жінка розклала калатальця для нічних сторожів: маленькі, чий звук більше нагадує нічне сюрчання цвіркуна, ніж заклик до сну, і великі — ті й мертвого розбудили б.

Скільки вже разів забороняли євреям торгувати речами, пов’язаними з костелом… Сварили їх за це і священники, і рабини — і все дарма. Тож є тут і красиві молитовники зі стрічечками-закладками й посрібленими тисненими літерами на обкладинках — коли по них провести пучкою пальця, вони здаються теплими й живими. Чистий, майже елегантний чоловік у хутряній шапці тримає їх, наче якісь реліквії, обгорнуті в тонкий папір, кремовий пергамент, щоб цей брудний мрячний день не заплямував їхніх цнотливих християнських сторінок, які ще пахнуть друкарською фарбою. Є в нього також воскові свічки, навіть іконки святих із німбами.

Ксьондз підходить до одного з мандрівних продавців книжок, сподіваючись знайти щось латиною. Але всі книги — єврейські, а поряд лежать речі, призначення яких отцеві деканові невідоме.

Що глибше зазирнеш у бічні вулички, то більші злидні вилазять на світ божий, наче брудний палець із подертого черевика; злидні скромні, тихі, зіщулені. Це вже навіть не крамниці, не прилавки, а щось схоже на собачі буди з тонких дощок, зібраних десь на смітнику. В одній з них швець лагодить уже сто разів латане взуття. В іншій, обвішаній залізними каструлями, сидить дротяр. Обличчя в нього худе й запале, шапка прикриває чоло, вкрите якимись брунатними плямами. Ксьондз не наважився б лагодити в нього посуд, щоб від цього нещасного якась страшна хвороба не передалася іншим. Поруч старий чоловік гострить ножі та всілякі серпи й коси. Вся його майстерня — це кам’яний круг, що висить у нього на шиї. Коли отримує річ, яку потрібно нагострити, ставить на землі примітивний дерев’яний стелаж; за допомогою кількох шкіряних ременів той перетворюється на простий пристрій, який від руху руки кам’яним кругом лиже лезо. Буває, що з цього пристрою сипне в болото кілька найсправжніших іскор на потіху бідним зачуханим дітям. Його ремесло приносить копійки. Може за допомогою круга втопитися в ріці — отака йому користь з його фаху.

Жінки в дранті збирають на дорозі тирсу та кізяки на паливо. Важко за тим дрантям збагнути, чиї то злидні — єврейські, православні чи католицькі. Так, злидні не мають ні віри, ні національності.

Si est, ubi est?[9] — питає сам себе ксьондз, думаючи про рай. Точно не тут, у Рогатині, і схоже, ніде на подільській землі. А якщо хтось думає, що у великих містах краще, то дуже помиляється. Щоправда, ні до Варшави, ні до Кракова ксьондз ніколи в житті не діставався, але знає те й се з розповідей бернардина Пікульського, бувалішого у світі, ніж він, та й по дворах чимало розповідають.

Рай, себто сад насолод, Бог переніс у красиве й незнане місце. Як написано в «Arca Noe»[10], рай лежить десь у краю вірмен, високо в горах, а Брунус твердить, що «sub polo antarctico», під Південним полюсом. Знаком близькості раю є чотири ріки: Ґіхон, Фісон, Євфрат і Тигр. А є й такі автори, які не можуть на землі знайти місця для раю, тож розташовують його в повітрі, на п’ятнадцять ліктів над горами. Але ксьондзові це здається трохи нерозумним. Бо ж як? Мешканці землі мали б бачити рай знизу? Дивитися на п’яти святих?

З другого боку, неможливо погодитися з тими, що намагаються ширити неправдиві думки, буцімто святий текст про рай має лише містичне значення, себто тлумачити його можна лише в духовному чи алегоричному сенсі. Ксьондз — не лише тому, що є ксьондзом, але й через глибоке внутрішнє переконання — вважає, що Святе Письмо слід читати буквально.

Він знає про рай майже все, бо не далі як минулого тижня закінчив відповідний розділ своєї вельми амбітної книги — розділ, скомпільований з усіх книг, що їх має у Фірлеєві, а має він їх сто тридцять. По деякі їздив до Львова й навіть до Любліна.

Ось будинок наріжний, скромний — туди він іде. Так йому порадив отець Пікульський. Низькі двійчасті двері широко відчинені; звідти шириться запах прянощів, такий незвичний тут, серед смороду кінського лайна та осінньої вогкості. І ще інший прикрий запах, вже знайомий ксьондзові, — запах кофію. Ксьондз кофію не п’є, але мусить-таки з ним якось ближче познайомитися.

Ксьондз озирається, шукаючи поглядом Рошка. Бачить, як той похмуро й зосереджено перекидає кожухи. А довкола гуде ярмарок, кожен тут зайнятий собою. Ніхто не зважає на ксьондза, всі поглинуті торгівлею. Гамір і балаган.

Над входом до будинку висить доволі неохайна вивіска:

ШОР СКЛАД ТОВАРІВ

Далі — гебрайські літери. Біля дверей — металева табличка, а поруч — якісь знаки, і ксьондз пригадує собі, що пише Атанасій Кірхер у своїй книзі[11]: коли в євреїв завагітніє жінка і вони бояться відьми, то виводять на стіні слова «Адам, Гава. Гуц — Ліліт», що означає: «Адаме

1 2 3 4 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"