Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Стара хвороба 📚 - Українською

Читати книгу - "Стара хвороба"

277
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стара хвороба" автора Володимир Миколайович Верховень. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 69
Перейти на сторінку:
вдає, що хоче вирватися з машини. Та все це не більш ніж продовження гри, яка розпочалася трохи раніше.

Коли останні будинки залишилися позаду, вони зупинилися перед не надто білою крамничкою бакалійника, купили хліба, сиру та яєць. І хоча в крамниці весь асортимент харчів складався з трьох-чотирьох видів, зате вибір спиртних напоїв у вітрині був досить широкий. Прикупивши дві пляшки кращого з того, що там було, вина, вони поїхали далі, рухаючись назустріч близькому вже вечору, горам і місяцю.

Хоч які б траплялися знайомства чи випадки, але якщо їх не взяли на язики друзі, то такі події відразу ж забуваються, і від них, як від незначних та не вартих загальної уваги, вже за три дні не лишається й сліду.

Та що вдієш, коли історія про нещасний випадок з автомобілем, що розбився вночі, повертаючись назад з Алемдага, — хоч якою б близькою до істини вона не була, — стала відома всім і набула неабиякого розголосу, офіційно визнавши потерпілих у ньому за коханців. Вони лежали, скотившись у багнюку, в обіймах одне одного, аж доки наспіла допомога. Через те й залишаться в пам’яті людей як закохані.

У перші дні газети не називали їхніх імен лише з міркувань якогось вищого гуманізму і співчуття, обмежившись невеликими замітками про «молоду жінку зі знатного роду нашого вілаєту[1] і спортсмена, сина відомого за кордоном комерсанта». Але через велику кількість фотознімків з місця аварії та побоювання конкуренції цей гуманізм не протримався й двадцяти чотирьох годин, тому вже наступного ранку в газетах разом із світлинами, надрукованими на окремих вкладках, з’явилися й справжні імена потерпілих.

Фотографії були різні: ось Зулейха лежить у моторному човні, ось їх вивозять на пристань Топхане, кладуть у карету «швидкої допомоги» і відправляють до лікарні. Та на жодному знімку годі було впізнати поранену жінку, що лежала непритомна, бо її обличчя було видно погано. Нарешті, коли до однієї з вечірніх газет потрапила копія фотокартки, зробленої в день весілля потерпілої, вдалося заспокоїти загальну цікавість. На ній Зулейха була разом з чоловіком, але художній редактор газети просто вирізав його ножицями, залишивши порожнє місце.

Першого ж дня у коридорах та саду лікарні зібрався цілий натовп відвідувачів. Друзі й знайомі Зулейхи, дізнавшись про аварію, заїжджалися з усього Стамбула. Та коли наступними днями нещасний випадок почав повільно переростати у скандал, непомітно десь поділися друзі, лікарня спорожніла.

Причина була не тільки в страхові вважатися родичем жінки, що зганьбила себе. У Зулейхи, яка вже чотири місяці поспіль гостювала у свого дядька в Стамбулі, десь у далекому вілаєті Ічель, в особняку Гьольюзю був чоловік, він же онук потомственого землевласника.

Ніхто не набрався духу повідомити його про нещасний випадок, тож телеграму надіслали від імені керівництва лікарні. Відповідь прийшла також керівництву: «Дізнався про аварію. Зробіть усе можливе, аби вилікувати мою дружину. Виїжджаю».

Така мовчанка — навіть після стількох днів од цієї людини не було ні слуху ні вісті — чомусь не на жарт налякала близьких друзів. Подейкували, ніби чоловік Зулейхи сів на потяг з Мерсіна до Стамбула, але на станції Єнідже з незрозумілих причин повернув назад. Та сказати, чи все це правда, було неможливо: друга телеграма, відправлена з лікарні в Гьольюзю, залишилася без відповіді.

Тепер Зулейха лежала в кімнаті зовсім сама. У її дядька останніми днями, як їй пояснили, запалився сідничий нерв, і він, забравши дітей, виїхав до Чешме, — цього разу лікарі чомусь не порекомендували йому гарячі джерела Бурси і Ялови.

Іноді лунав телефонний дзвінок, чоловічий або жіночий голос питав про здоров’я пані Зулейхи. Зрідка хтось із приятелів чи подруг, не бажаючи турбувати хвору або ж через брак часу для відвідин, залишав букет квітів чи коробку шоколадних цукерок біля дверей.

Тож молода жінка не бачила в палаті нікого, крім головної медсестри та дівчини-доглядальниці, яка приходила передати вітання і дружні побажання, сказані по телефону, або принести коробку цукерок, залишену коло дверей. Та ще ранком на кілька хвилин навідувався лікар, щоб оглянути її.

І хоча Зулейха ні з ким не розмовляла, не отримувала жодних звісток, вона чудово розуміла, чому її покинули саму-одну.

Старша медсестра днювала й ночувала в палаті Зулейхи: читала книги, газети, в’язала або дрімала, весь час сидячи у кріслі край вікна. Не відомо, чи то сама пацієнтка займала її увагу, чи медсестра просто звикла до цього затишного куточка, де стояло крісло, а з вікна крізь листя величезного кінського каштана проглядало море.

Сестра Магда, про яку казали, що вона залюблена в читання романів, погано приховуючи цікавість, намагалася розважити молоду жінку розмовою. Та скоро відмовилася від цього, бо наштовхнулася на мовчання, котре вважала награним, силуваним. Зараз в її поведінці прозирало навіть щось схоже на повагу до причини мовчання пацієнтки. Але Зулейха відчувала, як та весь час думає й гадає про неї, непохитна в своєму намірі вивідати бодай щось.

Літня жінка все робила навмисно, про це свідчило багато чого, наприклад, отримавши звістку від дівчини, яка щойно приходила, медсестра попросила ту говорити тихіше і не спитала в Зулейхи, чи хоче вона, щоб прийшов Юсуф. Фразу про те, що хвора спить, було сказано для того, щоб дати їй виграти час і підготувати до нелегкої сцени. І чомусь саме зараз сестра Магда відклала газету, хоча ніщо не заважало їй читати, та нетерпляче знай ходила сюди-туди по кімнаті, при цьому зовсім не безшумно, очевидячки, щоб розбудити хвору і таки змусити її говорити.

Що ж до лікаря, то і в його вчинках сенсу було не більше.

Головний лікар, забезпечивши успіх своєму закладу не так завдяки професійним якостям, як через популярність у світських колах, був людиною товариською й дотепною. Він поводився із Зулейхою, як і належить лікареві, поглинутому своєю роботою, в якого немає часу звертати увагу на різні плітки. Він говорив тільки по суті й хутко вибігав з кімнати.

* * *

Цього тихого літнього вечора Зулейха збагнула, що для неї настали години, які звичайно вважаються найскладнішими в житті, адже треба набратися духу. І хоч раніше вона вмирала зі страху, зараз мужності їй не бракувало.

Дні, які вона перебула в лікарняній палаті, збайдужіла до світу і заглиблена у себе, в безперервних роздумах, несподівано-негадано змінили її внутрішньо. А надто тепер, коли до цього додалася ще й зневіра, і Зулейха усвідомила, що покірно нестиме свій хрест, вона була готова до будь-яких перипетій у житті.

Попервах молода жінка мовчала, бо тоді її

1 2 3 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стара хвороба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стара хвороба"