Читати книгу - "Атарінья"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Адану2 вдалося дібратися сюди морем ще до Війни Гніву. Жінка у білому добре пам’ятає
плітки тих часів. Оповідали, що Вишні були в розгубленості від присутньости смертного в
Благословенних Землях, однак, все закінчилось тим, що Адана Туора зоставили у Валінорі, та ще, з благословення Валар, його вік подовжився незмірно, порівняно з віком смертних
Ендоре. Навіть славетні королі загиблого Нуменору прожили менше, аніж проживе цей
широкоплечий воїн з волоссям кольору розтопленого золота. Однак, для нього все одно
надійде час старости та смерти – не скоро, але надійде. Туор про це ніколи не думає, жінка в
білому, цікава від природи, якось приймала його у себе, разом з Ітарільде та Анайре, і довго
розмовляла з цією особою. Туор був першим і єдиним Аданом, якого жінка в білому бачила в
своєму житті, він видався їй милим та чемним, але по одній особі не можна судити про всіх.
Поруч з цією парою, котра й досі викликає легеньке зацікавлення у альквалондських Телері, стоїть Аданедель, світловолосий, як і його батьки. Це Еаренділь, переможець дракона
Анкалагона і капітан «Вініглоту». Чи зволила з’явитись його жона? Жінка в білому не може
стримати відрази, загледівши поруч з героєм Війни Гніву його жону Ельвінг. Не так і давно
цій пані хтось оповів про те, ким є жінка в білому, і Ельвінг назвала її жоною потвори і
матір’ю тварей. Бідолашний Еаренділь трохи не згорів від встиду за жону, і надіслав жінці в
білому довгого листа з вибаченнями. Жінка в білому на листа не відповіла, хоча якраз на
Еаренділя серця не тримала – простосердий мореплавець дуже нагадував свого батька-Адана.
Це все, що зосталося від Другого та Третього Домів. Від Першого ж залишилася тільки вона
– жінка в білому. Її невістка, дружина п’ятого сина, живе у своїх батьків. Прокляття Судді
збулося повністю – не вижив навіть онук жінки в білому, якого батько маленьким хлопчиком
вніс на руках на корабель, відбитий у Телері.
«Справедливості стало задосить» - шепоче жінка в білому, а її гострий зір вже розріжняє на
обрії біле вітрило. Корабель…
Квенді все прибувають – зустрічати корабель вийшов князь Альквалондський Ольве з
пишним супроводом, і всі родичі княгині Ельвінг з Нового Доріату. Деяких з них жінка в
білому пам’ятає з прадавніх часів власного дитинства – Ельве Тінгола, його брата Ельмо… А
1
Еllet – ельфійка
2
Адан – людина
3
от син Ельмо народився вже опісля того, як Вишні запросили Квенді до Валінору…. Як же
його… А… Галадон…
Синдар прибули сюди ріжними шляхами. Частина – на кораблях, а частина – через Мандос, через смерть і воскресіння. Щасливі та веселі, вони блукають лісами Аману, як колись
блукали лісами Ендоре, виспівуючи пісень. А для свого князя Ельве та його жони Майе
Меліян звели вони, за допомогою Нолдор, величний палац в самому серці Нового Доріату.
Ось вже біля причалу витвір князя Кірдана, і поволі згортається біле вітрило.
Жінка в білому вдивляється в тих, хто ступає на сходні. Ось високий чоловік в білосніжному
вбранні, вік його важко визначити, як важко визначити походження. Він йде, важко
спираючись на патерицю, але лице його ніби молодшає з кожним кроком.
Величним старим ступив на сходні чоловік з патерицею, а на мармурові плити порту став
юний з вигляду красень-Майя, і вуста жінки в білому прошепотіли його ім’я – Олорін.
Двоє чоловічків поруч з ним аж заніміли від такого перетворення, і Олорін доброзичливо
всміхається до них. До жінки в білому доходили чутки про Війну Кільця, хоча останнім
часом вона зовсім перестала цікавитись новинами. Однак, про таких істот вона чула: це
періани, або ж гобіти.
Один з періанів є старим. Не з вигляду – насправді. Жінці в білому не доводилося бачити
старих – таких старих, Туор бо і досі має вигляд молодика. Чоловічок ледве дрібоче
волохатими ніжками, спираючись на ціпок, та приязно киває високому зібранню. Його
обережно підтримує під руку другий періан, жінка в білому бачить його лице, ще молоде, витончене, наче у Квендо, з тим особливим виразом болісної зосередженості, який жінка в
білому спостерігала у тих поверненців, котрі побували у ворожому полоні, або втратили
кревних. Зосереджений і в той же час спустошений погляд істоти, якій уже нема чого
втрачати.
Оце, мабуть, і є головний герой Війни Кільця. Жінка в білому думає з гіркотою, що
милосердніше було б зоставити цю смертну істоту на тому боці. Тут він буде лікувати
роз’ятрену пам’ять садами
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атарінья», після закриття браузера.