Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Межа Фундації 📚 - Українською

Читати книгу - "Межа Фундації"

280
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межа Фундації" автора Айзек Азімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 116
Перейти на сторінку:
принаймні повернення його зображення).

Усі вони прогулювалися сходами, теревенячи, сміючись, смакуючи відчуттям правильності й насолоджуючись схваленням Селдона.

Тревіз стояв нерухомо, даючи юрбі обтікати його. Компор пройшов дві сходинки й зупинився — між ними наче натягнулася незрима мотузка. Він запитав:

— Ти не йдеш?

— Нема куди поспішати. Вони не почнуть засідання Ради, аж доки мер Бранно не виголосить звіт у своєму звичному нудотному стилі, кожне слово по складах. Немає сенсу поспішати, щоб витерпіти ще одну громіздку промову. Поглянь на це місто!

— Я бачу його. І вчора я його теж бачив.

— Так, але чи бачив ти його п’ятсот років тому, коли воно було засноване?

— Чотириста дев’яносто вісім, — машинально виправив його Компор. — А через два роки відзначатимуть півтисячоліття і мер Бранно ще буде на своїй посаді, якщо чого-небудь не станеться. Утім, сподіваймося, імовірність цього незначна.

— Сподіваймося, — з іронією сказав Тревіз. — Але яким місто було тоді, п’ятсот років тому, коли його заснували? Одне місто! Одне маленьке місто, де мешкала група людей, що готували енциклопедію, яку так ніколи й не завершили!

— Звичайно ж, її завершили.

— Ти про ту «Галактичну енциклопедію», що ми її маємо зараз? Це не те, над чим вони працювали. Те, що ми маємо, збережено на комп’ютері, його переглядають щодня. Ти колись бачив незавершений оригінал?

— Той, що в Музеї Гардіна?

— Так, у Музеї витоків імені Сальвора Гардіна. Називай уже його повністю, будь ласка, якщо ти так турбуєшся про точність дат. Ти бачив його?

— Ні. А що, мав би?

— Ні, він того не вартий. Та все одно вони були тут, група енциклопедистів, які сформували ядро містечка — одного маленького містечка у світі, де, по суті, не було металів і який кружляв навколо сонця, ізольованого від решти Галактики, на краю, на самісінькому її краю. А тепер, п’ятсот років по тому, ми такий собі приміський світ. Уся наша планета — це один великий парк, і тут є всі метали, яких ми тільки забажаємо. Тепер ми в центрі всього?

— Не зовсім, — сказав Компор. — Ми й далі кружляємо навколо сонця, ізольованого від решти Галактики. І досі на самісінькому її краєчку.

— Ет, ти навіть не замислився. Саме в тому й полягала вся суть цієї маленької кризи Селдона. Ми — щось більше, ніж один світ під назвою Термінус. Ми — Фундація, яка простягає свої мацаки по всій Галактиці й править цією Галактикою із самого її краєчка. Ми можемо це робити, тому що ми не ізольовані, за винятком розташування, але його не враховуємо.

— Правильно. Я згоден. — Компора явно не цікавила ця розмова, і він зробив іще один крок униз. Незрима мотузка між ними натягнулася ще більше.

Тревіз простягнув руку, ніби хотів засмикнути свого супутника назад.

— Невже ти не розумієш, що це означає, Компоре? Відбулися величезні зміни, але ми їх не сприймаємо. У душі ми прагнемо маленької Фундації, маленького однопланетного правління, як за старих часів — часів залізних героїв та шляхетних святих, що зникли назавжди.

— Та годі тобі!

— Так, я до цього й веду. От глянь на Селдон-гол. Почнімо з того, що під час перших криз, за часів Сальвора Гардіна, там було Часове сховище, маленька аудиторія, у якій з’являлося голографічне зображення Селдона. І все. Тепер це велетенський мавзолей, але де пандус із силовим полем? Напрямна куліса? Гравітаційний підйомник? Немає, лише ці сходи, якими ми рухаємося вниз та вгору так само, як колись доводилося робити Гардінові. У дивні та непередбачувані часи ми перелякано чіпляємося за минуле.

Він із запалом махнув рукою в протилежний бік.

— Чи можна тут помітити якийсь структурний компонент, зроблений з металу? Жодного. Як можна, якщо за часів Сальвора Гардіна годі було й говорити про місцеві метали, а ззовні їх майже не завозили. Коли ми зводили цю громаду, то навіть використали старий пластик, рожевий від віку, тож гості з інших світів тепер можуть зупинятися й вигукувати: «О Галактико! Який чудовий старий пластик!» Кажу тобі, Компоре, це шахрайство.

— То оце і є те, у що ти не віриш? Селдон-гол?

— І все, що в ньому, — розлючено прошепотів Тревіз. — Я не вірю, що є якийсь сенс у тому, щоб ховатися тут, на краю Всесвіту, лише тому, що так робили наші предки. Я вважаю, що ми маємо бути не тут, а в центрі всього.

— Але Селдон стверджує, що ти помиляєшся. План Селдона працює так, як і було задумано.

— Знаю. Знаю. І кожну дитину на Термінусі виховали у вірі в те, що Гарі Селдон сформулював План, що він усе передбачив п’ять століть тому, що він заклав Фундацію в такий спосіб, що зміг провістити конкретні кризи, і що його голографічне зображення з’являлося під час цих криз — розповісти нам той мінімум, який ми мали знати, щоб перейти до наступної кризи й таким чином пережити тисячу років історії. Аж доки не зможемо безпечно створити Другу, ще величнішу Галактичну Імперію на руїнах старої, спорохнілої структури, що розвалилася на шматки п’ять століть тому й уже двісті років як повністю щезла.

— Нащо ти мені все це розповідаєш, Ґолане?

— Тому що, кажу тобі, це обман. Це все обман. Навіть якщо спочатку це було правдою, тепер це обман достоту! Ми не самі собі господарі. Це не ми йдемо за Планом.

Компор уважно дивився на співрозмовника.

— Ти вже казав мені такі речі, Ґолане, але я завжди вважав, що ти верзеш дурниці, аби мене розбурхати. Клянуся Галактикою, тепер мені здається, що ти таки серйозно.

— Звичайно ж, я серйозно!

— Не може бути. Або це якийсь складний розіграш, або ти з’їхав із глузду.

— Ні те, ні інше, — відповів Тревіз тепер уже тихо, застромивши пальці за пояса, ніби вже не потребував ніяких жестів для підкреслення свого запалу. — Визнаю, я вже розмірковував над цим, але то була просто інтуїція. Та після фарсу тут сьогодні вранці все раптом стало для мене очевидним, а я, своєю чергою, планую зробити це очевидним для Ради.

Компор вигукнув:

— Ти божевільний!

— Авжеж. Ходімо зі мною, послухаєш.

Двоє спускалися сходами. Вони були єдиними, хто ще лишався назовні, останніми, хто мав зійти донизу. І коли Тревіз трохи обігнав Компора, губи останнього беззвучно заворушилися. З них у спину супутника полетіло одне слово:

— Дурень!

2

Мер Гарла Бранно закликала засідання Виконавчої Ради до порядку. У її очах не було помітно ані дрібки зацікавлення зібранням; та все ж ніхто не сумнівався, що вона зафіксувала всіх, хто був присутній, і всіх,

1 2 3 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межа Фундації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межа Фундації"